Владика Михайло Бубній під час молитви за відвернення пандемії: «Споглядаймо на розіп’ятого Спасителя як на нашу перемогу, як на дорогу до спасіння»

Ми стоїмо в цей час Великого Посту перед розп’яттям Христовим. Поруч з нами біля хреста Спасителя під хрестом стоїть Його Пресвята Мати-Богородиця. Вдивляємось в її обличчя і бачимо сльозу; під хрестом бачимо також апостола Йоана, який у своїй особі представляє усіх нас, все людство. Умираючи на хресті за наші гріхи, Ісус Христос звертається до апостола, а в його особі також і до кожного з нас, і каже: «сину, це мати твоя», а до своєї Матері каже: «жінко ось син твій».

Сьогодні ми творимо особливу молитву за те, щоби Господь Бог врятував людство від пошесті. Бувають різні небезпеки в житті, бувають різноманітні перешкоди на дорозі нашої земної мандрівки, якою крокуємо, намагаючись осягнути життя небесне. І раптом спіткала нас ще одна перешкода, — недуга коронавірусу, яка відбирає в людей життя та дуже швидко поширюється по всьому світу.

Ми стоїмо перед невідомим в очікуванні. А що буде завтра? Коли це все закінчиться? Коли вже знову почнеться нормальний ритм життя?

Чесно кажучи, ми не знаємо, коли це станеться. Ми не знаємо, як розвиватимуться події та складатимуться обставини, але те, що ми можемо робити в цей конкретний момент, — це стояти під хрестом, так як Марія та Йоан. Ми стоїмо, стоїмо під хрестом, на якому розп’ятий Ісус. Коли Він повиснув на хресті, здавалося, що це вже кінець. Навіть найближчі учні Спасителя гадали, що все те, що вони робили, закінчилося, — і то закінчилося великою поразкою, тому що їхнього вчителя розіп’яли. Налякані, вони всі порозбігалися хто куди. Єдина Марія, яка носила у своєму лоні Месію, розуміла, що діється, і хоча з болем у серці, але сприйняла це у спокої. Саме вона перша прийняла цей Божий промисел щодо людства і щодо її Сина. Вже згодом ми зможемо побачити разом з апостолами, чим це все закінчилося, — що не поразкою, як вони думали, але після хресної смерті прийшло Воскресіння, прийшла перемога, прийшло інше життя.

Мої дорогі брати і сестри у Христі, які не можете в даний час прийти і разом з нами молитися в цьому храмі. Хочу вам сказати, що це не поразка, це не кінець. Нам може здаватися в цьому часі випробування, що ми уже втратили шанс на перемогу, що уже немає виходу з цієї складної ситуації. Але він є! Перемога наша, — Христос, перемога наша у Христі, перемога наша в Бозі. Так насправді, то без Бога ми не можемо осягнути правдивого щастя в нашому земному житті. Адже справжнє, правдиве щастя це, — вічне та непроминаюче; те досконале, яке дає Господь кожній людині; вона його носить під своїм серцем та у своїй душі — це та любов, яку дарує нам Бог.

Саме після розп’яття прийшло Воскресіння. Ми чуємо ці перші слова, якими воскреслий Христос звертається до своїх учнів: «Мир Вам!». Чому Він це сказав? Мабуть тому, що бачив які вони були налякані; в якій тривозі та в неспокої перебували, які вони були розгублені. Бачачи, що Його учні перебували в стані безнадії і страху, Спаситель прийшов і привітався з ними: «Мир Вам!».

Мої дорогі, так само пройде і ця пандемія. Пройде цей час і Господь скаже кожному з нас: «Мир тобі, брате і сестро! Мир даю Вам. Не той, що світ дає, даю вам його, але даю я вам інший мир, божественний, той, який походить від самого Бога». Не біймося! Нехай не тривожиться наше серце, але в той час випробування, в той час, коли Господь допускає ті моменти в історії людства, станьмо під хрестом, і дивімося на Ісуса розп’ятого. Споглядаймо на розіп’ятого Спасителя як на нашу перемогу, як на дорогу до спасіння, як на того, який переміг смерть і який дарує нам усім життя. Якщо, властиво, подивитися з духовної точки зору на наше життя, то всі ми розуміємо, що кожний з нас, рано чи трошки пізніше, все ж таки зустрінеться віч-на-віч зі смертю, але вона є тільки тим порогом, через який переступаємо у вічне життя. Тому не потрібно боятися, що ми можемо померти, а потрібно жити! Жити з Богом, щоби потім разом з Ним воскреснути, разом з Ним радіти, щоб Його прославляти співами: «Свят, свят, свят», — так як це ангели постійно співають.

Хочу звернутися особливо до наших парафіян, а також до всіх глядачів, всіх тих, що єднаються сьогодні у молитві разом зі Святішим Отцем, разом з Главою нашої церкви, разом з усіма нами. Не бійтеся! Не бійтеся прийняти цей хрест, саме у час Великого посту. Це терпіння, яке Господь нам дає — це маленький хрест, який ми можемо взяти на себе. Нехай не тривожиться серце ваше, бо Господь є з нами. Єпископи, священники, монахи та монахині — всі є разом з вами у цей непростий час. Ми особливо молимося за вас у храмі, в той час, коли ви перебуваєте у своїй домашній церкві; молимося за тих, які не можуть прийти в даний час до храму Божого, але тим не менше, творять зараз справжню домашню церкву. Це та маленька християнська спільнота, з якої народилася справжня Вселенська Церква. Церква, якою ми її зараз бачимо, народилася саме з родини і надалі продовжує це робити, адже кожен із нас найперше пізнає Бога у родині. Використайте цей час, щоб бути разом в сім’ї. Не витрачайте його для того, щоб хвилюватися та занадто турбуватися про майбутнє, але, радше для того, щоб насолоджуватися присутністю один одного: присутністю своїх дітей, присутністю чоловіка і дружини, присутністю ваших батьків похилого віку, які, можливо, не завжди мали вас біля себе, тому, що час праці та щоденного ритму життя забирав вас у них, а сьогодні вони мають можливість побути разом з вами. Ми молимося за вас, молимося за всіх, хто є хворий, а особливо в ці нелегкі часи недуги, за тих, яких діткнулася ця смертельна недуга вірусу; за батьків, які втратили своїх дітей там на фронті, в зоні АТО. Ми не забуваємо і про них. Ми пам’ятаємо про наших військових, які захищають кордони України. В цей особливий час, наша молитва огортає всіх: всіх тих, хто знаходиться у будь якій потребі. Ми любимо Вас! Віримо, що знову ми зустрінемося у храмі так чисельно, як це ми робили раніше. Хай у цьому нам допоможе Господь за молитвами Пресвятої Богородиці. Амінь!

† Михайло Бубній,
екзарх Одеський