• 054.jpg
  • 055.jpg
  • 056.jpg
  • 057.jpg
  • 058.jpg
  • 059.jpg
  • 060.jpg
  • 061.jpg
  • 062.jpg
  • 063.jpg
  • 064.jpg
  • 065.jpg
  • 066.jpg
  • 067.jpg
  • 068.jpg
  • 069.jpg
  • 070.jpg
  • 071.jpg
  • 072.jpg
  • 078.jpg

Василіянські монастирі беруть свій початок від св. Василія Великого (329-379), Єпископа і Вчителя Церкви, одного з найвизначніших Отців Східної Церкви. До сьогодні його Правила (Ширші і Коротші) разом з іншими аскетичними творами становлять основу Конституцій Чину, хочa в понад тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. До найбільш відомих реформаторів василіянського життя належать: св. Теодор Студит (†760-826), св. Теодосій Печерський (†1074), св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) разом з київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським (1574-1637).

Монаше життя на Україні, в типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає перших років християнства. Але, без сумніву, найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський (†1073) i його послідовник — св. Теодосій Печерський (†1074).

Велику роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії, після відновлення єдності з Католицькою Церквою, відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський і св. Йосафат Кунцевич, які на початку XVII століття провели грунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів.

У 1617 р. у Новгородовичах (Білорусія) на І Капітулі ченці п’яти монастирів під проводом митр. Й. В. Рутського об’єдналися й утворили Конгрегацію Пресвятої Трійці. Митрополит надав ченцям свої «Спільні правила св. Василія Великого» та «Партикулярні Правила». На цій І Капітулі укладено «Капітульні Конституції». Так повстав новий об’єднаний Чин під проводом протоархимандрита. Бажанням В. Рутського було через віднову ченців — відновити Східну Церкву. Прикладом святості став св. Йосафат, який у 1623 р. своєю мученицькою кров’ю скріпив і утвердив новозаснований Василіянський Чин.

У 1739 р., внаслідок об’єднання монастирів у Західній Україні, які приступили до Унії й мали давній східний спосіб життя, постала Василіанська Конгрегація Покрови Матері Божої. З наказу папи Венедикта ХІV у 1740 р. обидві Конгрегації зібралися на Дубненську Капітулу в 1743 р. і об’єдналися в «Руський Чин Святого Василія Великого». Конгрегація Пресвятої Трійці мала тоді 66 монастирів та 445 ченців, а Конгрегація Покрови — 129 монастирів та 700 ченців.

Перед 1772 р. на Правобережній Україні, на Поділлі, Волині, Підляшші, Холмщині, у Литві й Білорусі було 202 Василіянські монастирі, в яких служили Богові більше 1000 ченців. Василіяни організовували духовні семінарії (у Володимир-Волинському, Свержні, Холмі, Радомишлі, Житомирі, Вільні), мали понад 20 своїх колегій і шкіл (в Барі, де навчалося 800 учнів, в Умані — 700 учнів, в Овручі — 400, а також у Каневі, Володимирі-Волинському, в Острозі та в інших місцевостях). Після заборони діяльності єзуїтів у Польщі, Василіяни перебрали і їхні школи, що підкреслює рівень і спроможність ченців у «Золотій добі» Чину.

Друкарні були у Вільні, Супраслі, Уневі, але найкраща — в Почаєві. Почаїв також був великим відпустовим центром. До 1839 р. з Василіянського Чину вийшли майже всі Київські митрополити (16 із 17), близько 60 єпископів та багато їх помічників.

У 1780 р. Чин поділено на 4 Провінції: Пресвятої Трійці (Литовська), Покрови Матері Божої (Руська або Польська), Святого Миколая (Білоруська) та Найсвятішого Спасителя (Галицька). Однак внаслідок несприятливих політичних обставин після 1795 р., коли монастирі трьох Провінцій відійшли до Росії, монаше життя у них до 1839 р. було цілковито і остаточно зліквідоване. Сотні ченців були ув’язнені або заслані вглиб Росії, інших розігнано або насильно переведено до російських монастирів. Не без труднощів, Чин перетривав у межах Австрійської імперії, де внаслідок державних реформ у 1882 р. залишилось тільки 14 монастирів з 60 ченцями.

Однак Боже Провидіння знову подбало про відродження чернечого життя, а через нього — і нашої Церкви. У 1882 р. о. Климентій Сарницький, Протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя, звертається до Святішого Отця Лева XIII, щоб він дозволив представникам Товариста Ісусового провести реформу Чину. 12 травня 1882 р. папа Лев ХІІІ видав Апостольський лист «Singulare Praesidium», в якому виклав план реформи, яка ввійшла в історію під назвою Добромильська від назви монастиря, в якому проходила. Реформа офіційно закінчилася у 1904 р. Над нею працювало 47 Єзуїтів.

Після реформи василіяни знову широко розвинули діяльність місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову. Не можна оминути визначних постатей Чину і Церкви — Митрополита Андрея Шептицького, владик — блаж. Йосафата Коциловського, блаж. Павла Ґойдича, Йосафата Федорика, отців — Платоніда Філяса, Єремію Ломницького, Діонісія Ткачука, Мелетія Лончину, Лазаря Березовського, Юліяна Дація, Павла Теодоровича, Йосафата Скрутеня, Романа Луканя, Андрія Труха та багатьох інших.

Ще в часі Добромильської реформи (кін. XIX — поч. XX ст.) постала потреба душпастирського служіння в діаспорі. Туди подалися реформовані Василіяни: до Бразилії (1897 р. — о. Сильвестр Кізима), до Канади (1902 р. — оо. Платонід Філяс, Созонт Дидик і Антін Строцький), до Америки (1907 р. — єп. Сотер Ординський і о. Володимир Стех). Згодом поїхали й інші ченці. Перед 1939 р., крім Галичини, постали нові Провінції: св. Миколая, яка обіймала Закарпаття, Угорщину та Югославію, Провінція Американо-Канадська, Віцепровінції св. Йосифа у Бразилії та у Румунії. Провінція Найсвятішого Спасителя нараховувала (123 ієромонахи, 104 студенти та 151 брат) — 378 ченців, Провінція св. Миколая (39 ієром., 43 студ., 47 бр.) — 163 ченці, Американо-Канадська (28 ієром., 42 студ., 22 бр.) — 92 ченці. У Бразилії було 14 ченців і в Румунії — 39. Разом Василіанський Чин нараховував 206 ієром., 192 студ. та 254 бр., тобто 652 ченці. За трохи більше як півстоліття Чин зріс тільки кількісно майже в десять разів.

1939 р. з приходом радянської влади до Галичини, приніс нове випробування віри. У Дрогобичі органи НКВД закатовали ієром. Якима Сенківського, ЧСВВ та Северіяна Бараника, ЧСВВ. Вони були першими жертвами. Починаючи з 1945 р. до 1950 р., комуністична влада зліквідувала усі монастирі в європейських Провінціях, а ченців ув’язнила або заслала до Сибіру чи тюрми, ще інших було закатовано чи розігнано. Тільки на Сибір було заслано більше 70-ти ієромонахів. Ченці, однак, не припиняли своєї активної праці, адже нелегально продовжували своє чернече життя і діяльність, як тільки цьому дозволяв час і обставини. Хоча й мусіли працювати на різних роботах та бути під пильним оком служб безпеки, проте провадили підпільний новіціят, обслуговували сестер монахинь та численних вірних, яким уділяли Святі Тайни. Ченці заокеанських Провінцій у цей час могли плідно працювати й розвиватись, особливо Бразилійська Провінція, яка зросла до 126 ченців у 1989 р., з яких 57 ієром. Провінція Найсвятішого Спасителя в Україні у 1989 р. налічувала всього 91 ченця, з яких 50 ієром.

1990 р. приніс бажану свободу, відродження релігійного життя. На Україні почався процес повернення й відновлення монастирів, які за 45 р. були поважно знищені й майже всі перетворені на лікарні, а в кращому випадку на інтернати.

Упродовж півтора десятиліття вдалося відновити основні монастирі та заснувати нові: у Барі, у Покотилівці коло Харкова, у Луцьку, Володимирі-Волинському, у Києві, у Брюховичах, де з 2002 діє Василіянський Інститут, у Вільнюсі (Литва).

Чисельність Василіянського Чину на 2001 р. у 9 Провінціях складала 616 ченців (без кандидатів): Аргентина (12), Бразилія (125), Канада (44), Чехія (16), Угорщина (10), Польща (24), Румунія (40), Словаччина (15), Україна (300), США (30). Ієромонахів 289, студентів 206, братів 121.

У Східніх Католицьких Церквах існує ще кілька Чинів, які походять з традиції св. Василія Великого. Це Василіяни з Ґроттаферати біля Рима в Італії (італо-греки); Василіяни Найсвятішого Спасителя, Василіяни св. Івана Христителя, Василіяни Аліпіньці (ці три належать до Мелхітської Церкви). Існує також Згромадження св. Василія латинського обряду.

Проща до Патріаршого собору 

Паломництво

СВЯТА ЗЕМЛЯ

Школа Лідерів

Школа Християнського Життя та Євангелізації

http://ecoburougcc.org.ua