«У мене завжди була мрія заснувати парафію» — отець Михайло Москалюк про покликання та перші роки служіння на Кіровоградщині

Отець Михайло Москалюк — випускник Київської Трьохсвятительської духовної семінарії та наймолодший священник Одеського екзархату УГКЦ за датою свячень. Для свого служіння він обрав місійну працю на півдні України, куди приїхав із мрією — збудувати храм там, де люди найбільше потребують духовної опіки.

Сьогодні священник служить сотрудником на парафії Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Знам’янці, а також розвиває парафіяльне життя у новоствореній парафії Покрову Пресвятої Богородиці в селищі Суботці Кропивницького району Кіровоградської області. 26 жовтня 2025 року екзарх Одеський владика Михаїл Бубній освятив там хрест і місце під будівництво майбутнього храму.

Як одна зустріч із єпископом змінила його життя та чому на Великдень до парафії без власного храму прийшло близько 150 людей — читайте у нашому матеріалі.

Перші кроки у розпізнанні покликання

Майбутній священник народився і виріс у невеликому селі Тартаків на Львівщині — там, де церква була осередком усього громадського життя. Саме мама стала для нього першим провідником у вірі: змалку водила до храму, навчала молитви та християнських традицій. Спочатку хлопець не завжди охоче йшов до церкви через сором’язливість, однак із роками храм став для нього особливим місцем.

У початковій школі Михайло із захопленням спостерігав, як старші хлопці прислуговують при вівтарі. Тоді й народилася перша мрія — одного дня стати одним із них. А вже у восьмому класі, на Великдень, його вперше попросили допомогти священникам розносити свячену воду. Відтоді він почав регулярно прислуговувати у храмі.

Після дев’ятого класу Михайло вступив до Сокальського професійного ліцею, де навчався за спеціальністю оператора комп’ютерних технологій, і певний час навіть замислювався над професією програміста. Проте водночас у його серці дедалі виразніше визрівало інше покликання — до священства.

Після завершення навчання юнак опинився перед непростим вибором. Він відчував бажання присвятити життя Богові, однак не знав, із чого розпочати свій шлях. «Я тоді нічого не розумів — ні що таке єпархія, ні як вступають до семінарії. Не знав, куди йти і з чого починати», — пригадує він.

Важливу роль у цей момент відіграв священник Василь Дубецький. Саме він познайомив Михайла зі згромадженням отців-оріоністів і фактично відкрив перед ним двері у новий світ.

Михайло вступив на кандидатуру до Оріоністів. Життя у монастирі стало для нього незвичним і захопливим досвідом водночас. Згодом він продовжив навчання у Василіянському інституті філософсько-богословських студій. Та з часом дедалі чіткіше усвідомлював: його покликання — не монашество.

Знайомство з Одеським екзархатом і владикою Михаїлом Бубнієм

«Коли я ще перебував на кандидатурі в монастирі отців-оріоністів, у нас було особливе свято — на честь святого Луїджі Оріоне. Щороку ми збиралися на Архиєрейську Літургію, і мені випала честь прислуговувати під час богослужіння. Саме тоді до нас приїхав молодий єпископ — владика Михаїл Бубній, який щойно був призначений екзархом Одеським. Для мене це стало великою радістю, адже до того часу я ще ніколи не прислуговував архієреєві. Владика Михаїл став першим єпископом, біля якого я служив під час Божественної Літургії», — ділиться спогадами о. Михайло.

Священник пригадує, що під час святкування владика Михаїл Бубній говорив про потребу розвитку Церкви та місійного служіння у південних і східних регіонах України, зокрема в Одеському екзархаті. Для Михайла це стало першим знайомством із місійним служінням.

Саме після цієї зустрічі в нього народилося бажання стати місійним священником — не лише молитися і звершувати душпастирське служіння на парафії, а й засновувати нові спільноти та будувати храми.

«Тоді в мені народилася велика мрія — збудувати церкву з нуля там, де люди найбільше її потребують, де прагнуть молитися, але не мають такої можливості. І це відчуття місійності не полишало мене дуже довго», — каже священник.

Після виходу з монастиря він опинився перед новим викликом — що робити далі. «Ще до того, як остаточно залишити монастир, я написав владиці Михаїлу. Ми домовилися про зустріч, і він запросив мене до Одеси. Чесно кажучи, я дуже хвилювався. Під час розмови владика сказав, що скеровує мене до Київської Трьохсвятительської духовної семінарії. Для мене це стало несподіванкою — я ніколи не думав про Київ. Так розпочався мій шлях в Одеському екзархаті».

Навчання у Київській Трьохсвятительській духовній семінарії

Отець Михайло згадує, що перше враження від семінарії було надзвичайно теплим. Його вразили спів семінаристів, атмосфера богослужінь, літургійне життя, а також щирість і відкритість студентської спільноти. «Я зрозумів, що це моє місце, що це саме та семінарія, де я хочу навчатися», — розповідає він.

Упродовж усього періоду навчання ректором семінарії був отець Петро Жук — перший ректор цього духовного закладу. Отець Михайло й сьогодні вдячний йому за духовні цінності, які стали основою його священничого життя.

Головним уроком семінарії він називає любов до молитви. «Коли тебе ніхто не контролює, саме тоді найважливіше зберегти в собі любов до молитви, богослужінь і відповідальність. Бо коли священник не молиться — не молиться і парафія».

Завершення навчання збіглося з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. 24 лютого 2022 року, коли над семінарією в Княжичах пролітали винищувачі, семінаристи писали магістерські роботи. «Ми не знали, що робити. Було страшно», — пригадує отець Михайло.

За кілька днів російські війська наблизилися до Броварів — за кілька кілометрів від семінарії, тому студентів які залишалися, відпустили додому. Навчання перевели у дистанційний формат. Після звільнення Київщини семінаристи повернулися до навчання та завершили захист магістерських робіт.

Перші кроки у священничому служінні

У 2023 році Михайло одружився. Разом із дружиною Галиною з Києва він приїхав до владики Михаїла в Одесу, щоб отримати благословення на служіння. Саме тоді розпочався новий етап його священичого шляху.

Після успішного складання іспиту перед дияконськими свяченнями єпископ повідомив, що свячення відбудуться 4 лютого 2024 року під час Прощі монашества у Києві, а очолить їх Блаженніший Святослав Шевчук.

Також Михайло дізнався, що нестиме дияконське служіння у Кропивницькому — на парафії Святого Івана Хрестителя, де парохом є синкел у справах духовенства о. Іван Третяк.

«Найбільше мене здивувало місце, куди Господь покликав на служіння. Під час навчання в семінарії я проходив практику на Одещині, Миколаївщині, Херсонщині, але ніколи не бував на Кіровоградщині й навіть не задумувався про неї».

Священничі свячення відбулися у свято Зіслання Святого Духа з рук преосвященного владики Михаїла Бубнія на парафії Святого Івана Хрестителя у Кропивницькому. Священника залишили в на парафії проходити практику. До обовязків додалася праця з молоддю, праця в Карітасі, …….

 «У моєму покликанні дуже важливе місце займає моя дружина Галина. Попри всі труднощі вона завжди поруч — ділить зі мною і радісні миті, і непрості часи. Ми познайомилися в Києві. Вона мала хорошу роботу, але залишила все й пішла за мною. Для мене це велика радість і підтвердження того, що я обрав правильну людину для свого життя».

Заснування парафії Покрову Пресвятої Богородиці

Ще під час перебування в монастирі о. Михайло відчував сильне бажання не просто служити на вже існуючій парафії, а створювати нову спільноту фактично з нуля.

Побачивши потенціал у молодому священнику, владика Михаїл залишив його для служіння на Кіровоградщині — сотрудником у місті Знам’янка. Паралельно священник отримав ще одне відповідальне служіння — медичного капелана у бальнеологічній лікарні Знам’янки.

Згодом єпископ призначив о. Михайла відповідальним за заснування нової парафії та будівництво храму в селищі Суботці, розташованому між Кропивницьким і Знам’янкою.

«Люди із Суботців приїжджали на Літургію до нашого храму в Знам’янці й давно чекали на свою церкву та священника. Я зрозумів, що потрібно починати, бо навіть маленька справа може стати початком великої місії».

Офіційно парафію Покровиу Пресвятої Богородиці було засновано 15 квітня 2025 року. Молода спільнота, яка розпочалася з молитви та щирого наміру, стала частиною церковного життя Кіровоградщини.

Отримати земельну ділянку під храм виявилося непросто. Жодне із запропонованих місць не відповідало баченню священника. «Моя мрія була такою — щоб храм постав у самому центрі села». Після численних зустрічей із місцевою владою, мешканцями громади та обговорення різних варіантів парафія все ж отримала ділянку в самому серці Суботців — поруч із сільською радою, будинком культури, школою та дитячим садком.

Освячення ділянки і початок будівництва храму

Першим видимим знаком нової парафії став шестиметровий залізний хрест вагою близько двохсот кілограмів. Його встановили так, щоб він був помітний із різних куточків села.

Невдовзі поруч з’явилася невелика каплиця з фігурою Покрови Пресвятої Богородиці — пожертва місцевої родини на честь полеглого українського воїна.

У жовтні 2025 року владика Михаїл Бубній освятив земельну ділянку та хрест. Для священника ця подія стала особливо хвилюючою. «Я з великим трепетом готувався до цього дня. Дуже переживав, скільки людей прийде, бо для мене це було надзвичайно важливо».

Отець Михайло визнає: спочатку місцеві жителі ставилися до греко-католиків із певною недовірою, адже на Кіровоградщині роками домінувала православна церква Московського патріархату. «Коли я приходив до сільської ради, школи чи будинку культури, відчувався вплив московського патріархату та його пропаганди. Люди часто просто не мали достатньо інформації, тому для мене важливо допомогти їм краще зрозуміти нашу Церкву».

Водночас, додає священник, мешканці Суботців дуже щирі та відкриті люди, і це відчувається у кожній розмові.

Перше богослужіння на новоствореній парафії

Завдяки служінню о. Михайла парафія поступово набуває рис живої церковної спільноти. Священник служить похорони, зустрічається з молоддю та дітьми, освячує великодні кошики, бере участь у громадських заходах і дедалі більше відчуває, що люди сприймають його як свого душпастиря.

«На Великдень прийшло близько 150 людей. Для зовсім молодої парафії без власного приміщення це було справжнім дивом. Я був дуже здивований такою кількістю людей. Це принесло мені велику радість. Сподіваюся, що з часом це стане доброю традицією».

Паралельно, за підтримки Патріаршої фундації «Мудра справа» та української освітньої платформи, у Суботцях вдалося реалізувати соціальний проєкт — облаштувати логопедичний кабінет у місцевій школі для трьохсот дітей. Для священника це також є частиною служіння — турботою не лише про духовний, а й про людський розвиток громади.

«Заснування нової громади — одна з найважчих справ у житті священника. Пошук коштів, залучення людей, юридичні питання, проєкт храму — і все це без стабільного фінансування. Інколи буває дуже складно. Але Господь завжди посилає потрібних людей у потрібний момент».

Великою опорою для отця залишається сім’я — дружина Галина та донечка Єлизавета. «Де б я не був і куди б Господь мене не скерував на служіння — дружина завжди поруч. І це для мене найбільша радість».

Сьогодні в Суботцях уже стоять хрест і невелика каплиця Покрови Пресвятої Богородиці. Найближчі плани священника — встановлення огорожі та будівництво більшої молитовної каплиці, де можна буде регулярно звершувати Божественну Літургію. А в майбутньому — спорудження мурованого храму.

Втім, найбільша мрія отця Михайла — не сама будівля, а жива церковна спільнота. «Я бачу в майбутньому великий гарний храм, поруч — приміщення для катехизації, духовних зустрічей і розвитку парафії. Але найголовніше — щоб було кому туди приходити. Бо церква — це насамперед люди, які творять єдине Тіло Христове».

Матеріал підготував Микола Мудрик

Пресслужба Одеського екзархату