Духовно-екологічні роздуми над сьомим ділом милосердя щодо тіла і щодо душі («померлого похоронити» і «за живих і померлих молитися»)

Кожна людина має право достойно бути
проведеною в останню путь – до Життя Вічного.
Кожна Божа дитина, яка прийшла у створений Богом світ чи з нього відходить, потребує молитви християнської спільноти, щоби гідно пройти життєвий шлях
та бути достойно прийнятою в Царство небесне.

Останніми ділами милосердя «померлого похоронити» і «за живих і померлих молитися» свята Церква пригадує кожній людині про останні речі, які неодмінно чекають свого часу на кожного, хто з Божого Промислу прийшов у створений Богом світ.

Ці діла милосердя також підсумовують і коротко пригадують усім вірним Вчення Католицької Церкви про те, що кожна людина – від самого зачаття аж до природної смерті – має святе й непорушне право бути гідно прийнятою у спільний Дім-Землю та бути достойно супроводжуваною християнською спільнотою впродовж цілого свого земного життя.

Відпроваджуючи наших померлих в останню путь, ми чинимо не лише діло милосердя у ставленні до них, хоронячи їх тіло й молячись за упокій їх душі, але й стаємо живими свідками сповнення однієї з найперших обіцянок, даних Творцем після гріхопадіння (пор. Бут 3, 19). Це пригадує кожній Божій Дитині, що час для того, щоби захоплюватись красою Богом створеного світу, трепетно й бережливо ставитися і зреалізуватись у ньому, є дуже коротким. Тому слід прожити так, щоби через прийняття Божого милосердя зуміти під час життєвої мандрівки якомога більше поширювати у світі це милосердя через вчинення добрих діл.

Життя у Христі – це життя справжнє,
і тому ніяка небезпека чи навіть смерть не здатні позбавити його.

Кожна людина, яка з Божої Волі приходить на декілька десятків років у Богом створений світ – незважаючи на історичну епоху чи географічні координати – повинна пам’ятати одну найсуттєвішу річ: цей час слід прожити гідно, цебто так, щоби не страшно було його покидати.

Сучасний світ різними, інколи навіть дуже підступними та агресивними способами намагається обманути людину, убиваючи чи притуплюючи у ній здатність захоплюватись Богом створеним світом і належно цінувати цей унікальний дар. Збити душу з праведного шляху, замінивши правдиві цінності фальшивими та витіснивши з поля зору «вінця» Божого створіння усе те, що нагадує про швидкоплинність життя і про неминучу смерть тлінного тіла, – пріоритетне завдання споживацького суспільства.

Людині, яка за своєю природою просто не здатна сприйняти навалу інформації – інколи дуже шкідливої й руйнівної для особистісного, психологічного, духовного зростання – сучасна епоха загрожує втратою істинних життєвих орієнтирів, наражаючи на небезпеку її здоров’я і життя. Однак найбільша шкода для людини в третьому тисячолітті – це втрата Життя Вічного через небажання, неприйняття чи відкинення пошуку власного правдивого місця серед Божого створіння.

Гріхи проти закладеного Богом у природі порядку у різних проявах, постійне бажання завдяки досягненням техніки подолати обмеженість людських можливостей, а завдяки прогресу в медичній галузі замаскувати те, що у людському тілі свідчить про неповторність особи і пригадує про вікові зміни та неминучу кончину, – все це не лише нахабний обман людини, який ставить під загрозу Життя Вічне дітей Божих, але й недвозначний бунт проти самого Творця.

Відповідально охороняти Боже створіння – природу – це, з одного боку,
гідна підготовка до зустрічі з Богом в земному житті, це реалізація
життєвого покликання і попередження різних шкідливих і деструктивних проявів у суспільстві, а з іншого – це вияв зрілості і готовності
до зустрічі з Воскреслим Христом після смерті.

Які б не були складні часи, скільки б різних випробувань не випало на людську долю, долю окремого народу чи навіть країни впродовж земного скитання, єдине, що буде визначальним при прийнятті у Царство небесне, – скільки справжнього життя було в людському бутті.

Дуже складний час, в якому існує сучасне суспільство, надзвичайно важкі життєві обставини, в яких перебуває український народ, – все це спричиняється до того, що значний відсоток молоді та людей у розквіті сил через неможливість знайти власне місце під сонцем втрачають надію і впадають у відчай. І для того, щоби хоч якось скоротати дні та полегшити важкі страждання багато з тих, хто є надією нації, опиняються в тенетах різних залежностей, втрачаючи здатність правдиво дивитись на Богом створений світ і пришвидшуючи час своєї кончини.

У сучасному світі на Церкві лежить велика відповідальність за те, наскільки вона зуміє переконати усіх дітей Божих (включно з тими, хто декларує себе невіруючими) у безмежній Божій любові до свого створіння.

Безпосередній час приготування до Пасхи, коли християни по-особливому роздумують над стражданнями і хресною смертю Ісуса Христа, спонукає побачити те, яку високу ціну довелось заплатити Отцю Небесному для того, щоби подарувати нам Життя Вічне.

Плекати серед молоді любов до природи як до Божого створіння означає дати їй захоплюючу путівку на ціле життя, і це найкраща інвестиція у побудову здорового суспільства і справжньої, заснованої на стійкій основі Церкви.

Якщо вдасться Церкві на загал і поодиноким парафіяльним громадам зокрема стати місцем живої і реальної присутності Христа посеред нас, що проявлятиметься через взаємну любов між ближніми і втілюватиметься у шанобливому ставленні до всього Божого створіння, то можна буде констатувати, що як теперішні, так і прийдешні покоління отримали вагомий стимул для того, щоби не шукати допомоги в алкоголі, наркотичних речовинах та інших спокусах правдивого щастя. Такі покоління будуть прагнути правдиво жити й самореалізовуватись, і їм буде ніколи бездумно марнувати власне життя та буде страшно перетворитись на живих покійників.

Останніми ділами милосердя немовби доторкаємось до цієї невидимої межі,
яка розділяє туземне життя від Життя Вічного.

Під час похорону час немовби призупиняється і привідкривається завіса Таїнства Створення, і ми починаємо правдиво, по-Божому дивитись на все навкруги, бачачи справжню природу речей і їхнє призначення.

«Померлого похоронити» – це діло милосердя, яке потрібне як тим, кого хоронимо, так і тим, хто продовжує подорож у створеному Богом світі: за усопших молимось, а самі за таких обставин доходимо до розуму доброго (пор. Пс 89, 12) і вчимось рахувати дні нашого життя, намагаючись чеснотливо та в любові прожити їх.

«Померлого похоронити» – це та можливість і той час, коли живі моляться
за померлих, а померлі «проповідують» живим, даючи останню настанову:
не боятися жити в гармонії з усім Божим створінням.

«Померлого похоронити» – це:

• провести наших померлих в останню путь з вірою у те, що ми разом з ними воскреснемо в останній день;

• переглянути власне життя і, покаявшись та навернувшись до Бога, ніколи не забувати молитись як за усопших, щоби Господь їм у своєму милосерді простив усі їхні гріхи і прогрішення, а живих супроводити молитвою, аби проживали так, щоби в будь-який момент були готові стати перед Богом;

• усвідомити і визнати, що після смерті найбільшою пошаною і найкращою допомогою для померлого є молитва, а не вигадані сурогати псевдовшанування наших померлих (пластикові квіти і вінки), які не лише не приносять жодної користі покійним, але й смертельно шкодять живим;

• молитись за покликання і бути вдячними Богові за священослужителів, які гідно, по-християнськи готують до смерті і проводять в останню путь.

Останні діла милосердя спонукають християнські спільноти до того, щоби служачи віддано один одному в любові і правді та з трепетом і захопленням насолоджуючись довколишнім світом, пройти життєвий шлях так, щоб у погляді Воскреслого, перед Яким при кінці віків рід людський стане як перед Справедливим Суддею, ми розпізнали люблячий, повний милосердя, не осудливий погляд Отця Небесного.

Біблійні тексти для поглиблених роздумів:

Сир 38, 16-23 – «Жалоба»;

2 Мак 12, 43-46 – «Молитва за померлих»;

1 Кор 15, 35-58 – «Яке буде тіло воскреслих»;

Мк 12, 18-27; Лк 20, 27-40 – «Садукеї та воскресіння»;

Ів 11, 1-44 – «Воскресіння Лазаря»;

Мк 15, 42-47 – «Йосиф Ариматейський ховає Ісуса»;

Мт 28; Мк 16; Лк 24; Ів 20 – «Порожній гріб і Воскресіння».

 

Молитва

Всемогутній Боже, з синівською любов’ю прибігаємо до Тебе, щоби цілим нашим єством прославити Тебе як нашого Творця і Джерело правдивого Щастя і Життя. Благаємо Тебе, вилий щедро на нас Духа Святого, щоби ми стали здатними гідно очолити Твоє Створіння і разом з ним принести Тобі хвалу, яка належить тільки Тобі,
у Тройці Єдиному Богові.
Господи Ісусе Христе, дякуємо Тобі за те, що, встановивши св. Тайну Священства, Ти продовжуєш відновлювати втрачену в раю гармонію, і за те, що до кінця віків через руки Твоїх священиків продовжуватимеш освячувати і благословляти своїх дітей заради розбудови Твого Царства Любові посеред нас. Амінь.

 

Молитовне намірення:

За усіх нерозкаяних грішників, які живуть всупереч Божим заповідям, прогрішаючись проти ближніх і проти усього Божого створіння. За усіх померлих.

(Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині).

Дияконія: поодинці і християнським спільнотами, особливо перед світлим Празником Воскресіння Господнього, преобразити християнські цвинтарі у місце правдивого очікування на воскресіння з мертвих, що означає цілковито викорінити шкідливу для всього створіння практику використання пластмасової поминальної атрибутики. Висадити живі квіти і з трепетом та любов’ю доглядати за ними.

Дані духовно-екологічні роздуми були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння » 2016