5. Прощення — прояв милосердя

Неділя сиропусна, прощення (Мт. 6,14–21)

Євангеліє

14 Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. 15 А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. 16 Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. 17 Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, 18 щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. 19 Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20 Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21 Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. (Мт. 6,14–21).

 

Апостол

11 Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. 12 Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. 13 Як день, — поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; 14 але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей.

1 Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. 2 Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. 3 Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. 4 Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його. (Рим. 13,11–14,4).

 

Проповідь на Неділю сиропусну

Сьогоднішня неділя носить назву Сиропусна, оскільки люди, готуючись до Великого посту, з’їдали всі молочні страви, тобто «відпускали сир». Отець Ізидор Дольницький в «Типику Української Католицької Церкви» подає ще інше ймення неділі — «Вигнання Адама», бо в багатьох стихирах згадується подія, яка сталася на початках історії людства, а саме гріх наших прабатьків у Раю з усіма витікаючими наслідками. Але найвідомішою назвою серед християн є «Неділя прощення». Ймовірно, що походить вона саме від перших фраз фрагменту Євангелія від Матея, який ми читаємо на Службі Божій: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.«

Ці слова в Євангелії йдуть зразу після молитви «Отче наш», якої Ісус навчає слухачів, і вони стають поясненням до фрази «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт. 6,12). Не вдумуючись особливо в слова Господньої молитви, легко погодитися з усіма іншими її проханнями: щоб Бога всі славили, щоб Царство Боже прийшло, та й волю Божу треба виконувати, і хліба нам треба побільше, і спокус поменше, а диявола і всяке зло взагалі геть. От тільки фраза про пробачення ставить певні умови, які Ісус ще раз повторює вже як повчання, і які часто викликають в нас жах, адже Боже прощення нас залежить від нашого прощення інших.

Виглядає так, що якщо якимось чином позбавити себе від гніву, злості, злоби щодо інших людей, то це вибачення інших заслуговує нам право бути пробаченими Богом. Але це не так. Скоріше навпаки: «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками«(Рим.5:8). Бог першим прощає грішника, що кається, як Закхея чи митаря з притчі. Цей дотик надзвичайного Божого Милосердя викликає відгомін в душі каяника, що спонукає з милосердям ставитися до інших, а отже і пробачати. Хто не пізнав глибини своїх гріхів, не може відчути величі Божого прощення. Саме прощення нами інших є виявом справжнього усвідомлення своїх гріхів і правдивого розкаяння.

Чому ж у фразах «Отець простить… Отець не простить» вжито майбутній час? Можемо розуміти двояко:

• Йдеться про есхатологічний суд, про який ми роздумували минулої неділі, як остаточне прощення та початок Нового світу, де вже немає гріха.

• Або слова Ісуса були сказані ще до Його спасительної смерті на хресті. Саме від розп’ятого Христа виливається на нас милість і прощення. Тепер за нами є прийняти їх і відповісти прощенням інших.

Звернімо увагу, що слово, яке перекладене, як «провина», в грецькій мові буквально означає «відступ з дороги», «переступ», «неправдивий крок», тобто, як наголошують багато коментаторів, щось досить незначне, «прогрішення». Тут розуміємо, що пробачити маємо навіть найменші дрібниці. Часто саме дрібниці стають на заваді добрих стосунків з ближніми: необдумане слово, невдалий жарт, зауваження чи щось подібне, викликають в нас образу на довгий час. Придивімося, що спричинило розлад у відносинах, що стало причиною подальшої сварки, і пробачмо.

До того ж, якщо порівняємо, що зробили нам інші, які прикрощі, образи, то вони є зовсім незначними в порівнянні з тим, що кожен з нас своїми гріхами зробив Ісусові: познущався, а потім убив, прибивши до хреста. Там на Голготі, на хресті, серед мук завданих нами, Господь прощає нам і дарує спасіння.

Дехто може сказати: «Ну Він же Син Божий. А звичайна людина на таке не здатна». Прийнявши людську природу, Він став людиною з усіма пристрастями, терпіннями, почуттями, тільки волю Свою у всьому підчинив волі Отця, тому і чинить те, що є волею Отця — прощає.

Часто людині легше пробачити образи, завдані кимось безпосередньо їй, аніж її ближнім: дітям, батькам, чоловікові, дружині. Тому зразу ж на Голготі Ісус дає нам ще один надзвичайний приклад прощення — Свою Маму, Пречисту Діву Марію. Вона, бачачи муки і смерть свого сина та свого Господа, пробачає нам і приймає нас за своїх духовних дітей.

Перебування з Богом, розуміння Його волі, пізнання себе, як грішника, Ісуса, як Спасителя, та інших людей, як дітей Божих, спричинює у нас переміну, що наше серце починає пульсувати не злобою, а любов’ю і милосердям Отця.

В сьогоднішньому Євангелії Ісус навчає нас також постити. Фрази «Коли ж ви постите…» і «Ти ж, коли постиш…» вказують на безумовну необхідність посту для християнина.

Канон 115 §2 Партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви накладає на всіх вірних наступні обов’язки в часі Великого посту, який ми від завтра починаємо:

1) у перший день Великого посту і Страсну п’ятницю — суворий піст, тобто слід утримуватися від вживання м’ясних і молочних продуктів та яєць, а також страв, які містять ці продукти;

2) у перший тиждень Великого посту і впродовж усіх днів Страсного тижня потрібно утримуватися від споживання м’ясних продуктів і страв;

3) у понеділок, середу та п’ятницю інших тижнів Великого посту слід утриматися від споживання м’ясних продуктів і страв; у вівторок та четвер дозволено всі види їжі.

Пункт 3 § 6 цього ж канону перераховує осіб, які не мають обов’язку постити: від будь-якого обов’язку посту звільняються: діти до 14 років та особи, яким виповнилося 60 років; важкохворі; вагітні; матері після пологів і ті, що годують груддю; ті, що подорожують (якщо час подорожі перевищує вісім годин); ті, що важко працюють; ті, що харчуються зі столу інших; убогі, котрі живуть з милостині.

Зауважмо, що піст має бути правильним, а не лицемірним. В часі земного життя Ісуса Христа, як дізнаємося з Євангелій, апостоли не постили, чим викликали здивування інших. «14 Тоді приступили до нього учні Йоана й кажуть: «Чому ми й фарисеї постимо (багато), а твої учні не постять?» 15 Ісус відповів їм: «Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними? Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити» (Мт. 9,14–15, пор. Лк. 5,33–35).

Виходячи з цієї відповіді, ціль посту — це не дієта, не лікувальне голодування, навіть не аскетична практика смирення тіла і пристрастей. Знову бути з «молодим», тобто перебувати з Ісусом — ось правдива мета, на яку вказує Господь. Недарма навчання про піст стоїть після навчання про молитву. Звільняючи час від приготування та споживання їжі, віддаємо його для молитви і для слухання Господа через читання Святого Письма. Тому, за словами Ісуса, людина, що постить, не може бути сумною, бо вона більше часу проводить з Тим, кого любить, Хто дає правдиву радість.

Але і це ще не все. Минулої неділі, читаючи Євангеліє про «Страшний суд», ми побачили, як основну роль на ньому зіграли діла милосердя. Добро, вчинене іншим, виявилось служінням для Ісуса, а отже ближчим перебуванням з Ним. Тим більше, що далі в сьогоднішньому Євангелії Ісус навчає про скарб, який маємо збирати на Небі, а не на землі. Згадаємо, що говорили ще пророки в Старому Завіті. «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись«(Іс. 58,6–7). Пророк Ісая, а вірніше, Господь через пророка навчає, що правдивим постом має бути звільнення з рабства братів, що попали в неволю через несплату боргів, і далі майже буквально, як діла милосердя з Євангелія минулої неділі: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти… Подібно ж говорить Бог про піст і через пророка Захарію: «Так говорить Господь сил: Судіть судом правдивим і чиніть любов та милосердя кожен до свого брата. Вдову й сироту, приходня й бідного не утискайте та зла у вашім серці не мисліте на брата свого» (Зах. 7,9–10).

Неправильно буде замінити одні види продуктів на інші, часто навіть більш коштовні, щоб формально виконати свій обов’язок «праведного» греко-католика. Правильніше було б, споживаючи скромну невибагливу їжу та заощадивши на цьому гроші, пожертвувати їх потребуючим. Або ж приготувати смачну страву і не з’їсти, а віддати комусь, хто звільнений від посту, наприклад убогим, котрі живуть з милостині.

Світ розвивається і на місці не стоїть. Якщо ще не цілих сто років назад смачна м’ясна їжа була для більшості людей чи не єдиним задоволенням, то зараз ціла індустрія пропонує різноманітні насолоди. За статистикою приблизно третину життя людина спить, а ще одну третину сучасна людина витрачає на телевізор, комп’ютер, телефон та інші гаджети. Майже 8 годин на день! З них 3,5 години на перегляд телепередач, фільмів та відеороликів. На їжу ж всього 1,5 годин. То де краще заощадити час для перебування з Богом? Та й можливостей для грошових заощаджень в цій сфері можна знайти багато.

Тому, розпочинаючи час Великого посту, пам’ятаймо про його цілі: не лишень формальне стримання від певних видів продуктів, а тісніше перебування з Богом та чинення добрих діл для ближніх, щоб Господь, перемінюючи нас, робив нас «милосердними, як Отець».

 

Псалтир

Псалом 34

2 Благословлю Господа повсякчасно, завжди хвала його в устах у мене. 3 Душа моя нехай Господом хвалиться; нехай покірні чують те й веселяться. 4 Величайте Господа зо мною, і вознесімо ім’я його вкупі. 5 Я шукав Господа, і він почув мене; і звільнив мене від усіх моїх страхів. 6 Гляньте на нього й розвеселіться, обличчя ваше нехай не соромиться. 7 Ось візвав бідолаха, і Господь почув, і врятував його від усіх його напастей. 8 Ангел Господній стоїть на варті навкруг тих, що його бояться, і їх визволяє. 9 Спробуйте й подивіться, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає. 10 Бійтеся Господа, його святії бо нема нестачі в тих, що його бояться. 11 Багатії збідніли й голодують, а тим, що Господа шукають, ніякого блага не забракне. 12 Ходіть, мої діти, послухайте мене: остраху Господнього навчу вас. 13 Хто той, що життя любить, що рад бачити дні щасливі? 14 Бережи від зла язик твій і уста твої від слів лукавих. 15 Відступи від зла й чини добро, шукай миру та його тримайся! 16 Очі Господні на праведних; вуха його — на їхній заклик. 17 А обличчя Господнє проти злочинців, щоб знищити з землі їхню пам’ять. 18 Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. 19 Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає. 20 Багато в праведника злиднів, але з усіх них Господь його рятує. 21 Він усі його кості зберігає, ані одна з них не зламається. 22 Злоба грішника його ж убиває, і ті, що ненавидять праведника, зазнають кари. 23 Господь визволяє душу слуг своїх, і хто до нього прибігає, покараний не буде.

 

Літургійні тексти

«Слава і нині: Вдаюся до великої милости твої, Христе Спасе, * і до крови з божественного твого боку. * Нею ти освятив людське єство, * бо двері райські, раніш замкнені для Адама, відчинив ти, Добрий, * тим, хто служить тобі.»

Утреня, Канон, Слава і нині

 

«Поле змагань за чесноти відкрилось. * Усі, що бажаєте змагатися, заходьте, * приготувавшись добрим подвигом посту, * бо чесні змагуни справедливо вінчаються. * Тож узявши повну зброю хреста, * ставмо спротив ворогові, * мавши за нездоланне забороло віру, за щит — молитву;* за шолом — милостиню, а замість меча — піст, * що звільняє серця від усякої злоби. * Хто це чинить, прийме в день судний справжній вінок* від царя всіх Христа.»

Утреня, Стихира на Псальмі похвальнім

 

«Адама прогнано з раю, * бо проступно діткнувся забороненого плоду;* Мойсей же став боговидцем, очистив бо постом душевні очі. * Тому, бажаючи стати жителями раю, * відвернімося від некорисної страви. * Бога хотівши бачити, * розпочинаймо, як Мойсей, сорокденний піст. * Витривалою молитвою та ревним молінням* смирімо душевні пристрасті, проженімо тілесні насолоди. * Тоді легко вийдемо на вершини, де ангельські хори* невмовкаючими піснями оспівують неподільну Тройцю, * оглядаючи невимовну красу Владики. * Там-то, Сину Божий, Життєдавче, сподоби нас, * ликувати з ангельськими силами, * бо на тебе, Христе, надіємось, * за молитвами твоєї Родительки-Матері, * апостолів, мучеників і преподобних.»

Утреня, Стихира на Псальмі похвальнім

 

Святоотцівська спадщина

1. Отож, будьмо смиренні, браття, відкинувши вся- ку чванливість, пихатість, нерозсудливість і гнів, та робімо те, що написано. Бо так говорить Святий Дух: «Не- хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, ані сильний своєю силою, ані багатий багатством своїм, але той, що хвалиться, нехай Господом хвалиться, шукаючи Його та чинячи суд і справедливість» 61. Особливо пам’ятаймо про слова Господа Ісуса, які Він сказав, навчаючи милості й довготерпіння. 2. Бо Він так казав: «Будьте милосердні, щоб над вами змилосердились, відпускайте, щоб і вам було відпущено; як ви робите, так і вам буде зроблено; як ви даєте, так і вам буде дано; як ви судите, так і вас будуть судити; як ви будете милостиві, так і до вас будуть милостиві; якою мірою міряєте, такою і вам буде відміряно» 62. 3. Цією заповіддю й цими настановами скріпімо себе, щоб, упокорюючись, стати слухняними Його святим словам. Бо святе слово говорить: 4. «На кого ж Я подивлюся, як не на покірного і спокійного, і на тремтячого від слів моїх?» 63.

Климент Римський, Перше Послання до Коринтян, ХІІ / перекл. Дз. Коваль, Г. Корпало, М. Корпало, О. Рибак, О. Щурик // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 78–79.

 

Митрополит Андрей

Час Великого поста єсть часом покути і поправи. Свята Церков приготовляє нас на святий великий празник Христового Воскресення. Рік в рік пригадує нам ті науки св[ятого] Євангелія, котрі могуть нас довести до щирого покаяння і з’єднання собі Божої благодати. Показує нам примір покірного митаря, що з молитви встає оправданим; каже нам з блудним сином піднестися з гріхового упадку і щирим серцем вернути до милосердного нашого Отця; пригадує нам годину страшного суду, в котрій треба буде нам здати стислий рахунок з цілого життя; пригадує, що условієм відпущення гріхів єсть дарованнє всякої урази ближньому. Через установу посту каже нам, в кінци, умертвляти тіло, поконувати пристрасті, щоби душа тим лекше могла позбутися гріха і воскреснути до нового життя.

ДОКУМЕНТ № 30

1905 р., лютого 19 (ст. ст.: лютого 6), Крехів. Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних О церковнім братстві

 

Для поглиблення

Пс. 34; Пс 16; Пс. 103; Пс. 51; Пс. 49; Пс. 115; Пс. 16; Пс 23; Пс. 139; ІН. 24,14–28; Іс. 58; Іс. 55,10–11; Ос. 11,1–9; Мт. 9,10–17; Лк. 12,13–21; Лк. 16,1–13; Гал. 4,1–7; Рм. 8,14–39.

 

 

6. Відпускаються тобі твої гріхи

Неділя 2-га Великого посту. Розслабленого (Мр. 2,1–12)

Євангеліє

1 Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. 2 І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. 3 І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. 4 А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. 5 Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: Сину, відпускаються тобі твої гріхи. 6 А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: 7 І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога? 8 Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? 9 Що легше — сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10 Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, — мовить до розслабленого: 11 Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому. 12 Устав той — і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: Ніколи ми такого не бачили! (Мр. 2,1–12).

 

Апостол

10 «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса — діло рук твоїх. 11 Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12 Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж — той самий, і літа твої не скінчаться.» 13 До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» 14 Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння? 1 Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. 2 Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, 3 то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? (Євр. 1,10–2,3).

 

Проповідь на 2-гу неділю Великого посту

Євангелист Марко вже від перших рядків свого Євангелія представляє нам тріумфальний похід Ісуса Христа, Сина Божого. Після хрещення в Йордані та сорокаденного перебування в пустелі, де його спокушував сатана, а ангели служили, Ісус відразу розпочинає свою проповідь Євангелія Божого Царства: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (див. Мр. 1,15). Покликання перших чотирьох учнів (Мр. 1,16–20) та три чуда з першого розділу Євангелія (оздоровлення біснуватого, Мр. 1,21–28; оздоровлення тещі Петра, Мр. 1,29–31 і оздоровлення прокаженого, Мр. 1,40–45) розкривають нам саме значення «повноти часу» і «близькості Божого Царства». «Сповнився час» — і нема більше місця для нечистого духа в серці людини, «сповнився час» і людина вже може встати здоровою і живою з ліжка, до якої її прикувала гарячка, щоб послужити іншим, «сповнився час» — і людина вже не мусить ховатися від інших через свою проказу, а може повернутися до сім’ї, до громади, ба навіть знову стати перед Богом з чистими руками і серцем дитини. Оце саме і є та «повнота часу» і «близькість Божого Царства», які настали приходом Ісуса Христа.

Це власне те, що Христос приніс своїм приходом у світ і про що свідчать перші чуда в Євангелію від Марка: свободу від зла, спроможність служити іншим і право знову бути у Божій присутності. А тепер він чекає на нашу відповідь. Євангелист Марко у першому розділі широко розповідає про реакцію людей на таку оздоровчу діяльність Ісуса. Чутка про Ісуса розходиться «вмить» «по всіх усюдах», «по всій країні Галилейській» (Мр. 1,28), так що до Нього приходять «звідусюди» (Мр. 1,45) і приносять «усіх недужих та біснуватих» (Мр. 1,32). Здавалося б, Ісус мав би бути задоволений і радий своїм успіхом. Тим не менше, Він знаходить час — правда, рано-вранці, ще за ночі — і на молитву, на спілкування з Отцем (1,35) і вимагає від учнів, щоб ішли за ним «деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо на те Він і прийшов» (див. 1,38). Чутка про нього, зрештою також завдяки численним зціленим шириться по всій країні, так що Ісус вже навіть не міг «одверто ввійти в місто», а мусів «перебувати осторонь у місцях усамітнення» (Мр 1,45). Ісус не втікає від людей, не ховається від них, ба навіть іде їх шукати, та все ж таки його «улюбленими місцями» не є переповнені площі чи стадіони, забиті зали і повні авдиторії, а «усамітнені місця поза містом» і синагоги, а зокрема отой дім Петра в Капернаумі, — символ Церкви, — в якому і відбувається сьогоднішнє чудо.

Тут, вперше, Ісус і зустрінеться з відкиненням і спротивом. І причиною цього є його слова до розслабленого: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». Вражає саме те, як слова прощення, слова милосердя, можуть викликати незадоволення і спротив зі сторони людей. Поки Ісус лише зцілює хворих, поки повертає людей до їхнього попереднього стану здоров’я, чи то після гарячки, чи прокази, чи всіляких інших хворіб, здається, ніхто не протестує, ніхто не оспорює діяльність Ісуса. Але вистачає йому тільки відпустити одному паралітику його гріхи, як тут піднімається мовчазна, але тим не менше підступна, критика проти нього. «Хто він такий?», «Що він собі дозволяє?» «Ніхто не має права відпускати гріхи крім одного Бога». Дивно. Замість того, щоб радіти приходом Царства, радіти близькістю Бога, де все нечисте, грішне і немічне зникає, книжники — тобто люди закону, приписів і правил, люди, які знали і вчили інших, що Бог хоче від нас і що нам треба робити — нарікають, ба навіть звинувачують Ісуса у милосерді і прощенні, уважаючи їх богохульством.

О, як треба Бога не знати, щоб могти назвати прощення, тобто звільнення людини від уз гріха, богохульством! Але Ісус і це передбачив. Бо сказав: «Покайтеся! Наверніться!». Іншими словами, «змініть ваші погляди, перестаньте дивитися на Бога з вашої точки зору, а подивіться на себе — з його сторони». І побачимо вже не тільки величного, страшного, справедливого і всемогутнього Творця і Господа, а себе — дитину, слабку і спаралізовану гріхами, немічну і хвору над якою піднімається ніжна постать Отця і почуємо його лагідний голос «Мій сину! Доню моя! Дитино моя, відпускаються тобі всі твої слабкості, всі твої немочі, всі твої хвороби і гріхи. Іди до свого дому. Будь вільна, будь здорова, будь щаслива!».

Саме так! Прощення виявляє обличчя справжнього Бога, «Бога милосердного і ласкавого, нескорого на гнів, многомилостивого, і вірного» (див. Вих. 34,6), Бога «благого і довготерпеливого, який уболіває над нашим нещастям» (див. Йоіл 2,13). Правду кажуть книжники, коли міркують: «Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мр. 2,7). Правильно міркують, що тільки Бог може простити гріхи, що тільки Бог може змінити життя людини і підняти на ноги спаралізованого. Але все ж таки, одну річ не врахували, а саме, що «Бог дав таку владу людям» (див. Мт 9,8), владу — уточнює Євангелист Йоан — «стати Божими дітьми», тобто носіями Божого милосердя і прощення. Сьогодні, іншими словами, Бог діє не тільки «на пряму» — якщо так можна сказати — , але через інших людей, але також і через нас самих. Нам прощає через інших, а іншим прощає через нас! Зрештою так і почалося сьогоднішнє чудо: «І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо […] Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже» (Мр. 2,3.5). Так, це Ісус сказав слова прощення; так, це Ісус зцілив паралітика, але це ці четверо вірили, що Він може підняти на ноги їхнього друга, це вони, що на своїх руках принесли його до Ісуса.

Прощення виявляє також справжніх Божих дітей: не тільки тих, до яких Боже Слово милосердя доторкнулося і поставило на ноги, змивши всі їхні гріхи, але зокрема і тих, які у цьому світі наче стале руками Божого милосердя, через яких Бог хоче доторкнутися кожного грішника, кожної людини. Кожен з нас у своєму житті напевно відчув дотик Божої любові і милосердя, чи то у сповідальниці, чи то у спільноті, чи то у якійсь надзвичайній життєвій ситуації. І хоч це був священик, який давав нам розгрішення, хтось знайомий чи близький, а може і цілком незнайома людина, хто нас вислухав, прийняв, обійняв і потішив — ми це відчули як справжній дотик Божої ніжності. Сьогоднішнє Євангеліє бажає нам нагадати, що Бог не тільки доторкнувся до нас, щоб нас зцілити і простити нам наші гріхи; але Він нас кличе, щоб ми були продовженою рукою його милосердя, щоб через нас і завдяки нам Він міг доторкнутися кожної людини у цьому світі, міг зцілити кожну неміч і простити кожному його гріхи. Великий це дар і велике покликання бути знаком Божої присутності завдяки нашим ділам милосердя до інших і прощенню. Але ніщо нас більше і не являє християнами і дітьми Отця — жодні релігійні практики, всі можливі відречення — як отой співчутливий погляд чи простягнута рука, в яких інші можуть почути ніжний голос небесного Отця: «Сину, Доню прощаються тобі твої гріхи» і «кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2,11). Пам’ятаймо, що саме завдяки нам сьогодні хтось зможе знову у своєму житті піднятися на ноги і повернутися до свого дому — дому Небесного Отця. Не опустім такої нагоди «бути милосердними, як і Отець наш милосердний» (Лк 6,36).

 

Псалтир

Псалом 85

1 Провідникові хору. Синів Кораха. Псалом. 2 Ти, Господи, був доброзичливим до твого краю і долю Якова ти обернув на добре. 3 Простив вину народу твого, покрив усі гріхи їхні. 4 Стримав усе твоє обурення, спинив жар гніву твого. 5 Обнови нас, Боже нашого спасіння, і поклади край твоєму на нас гнівові! 6 Чи будеш гніватися на нас вічно? Чи ти пошириш гнів твій від роду й до роду? 7 Чи ж ти не оживиш нас ізнову, і народ твій не буде радуватися в тобі? 8 Яви, о Господи, нам твоє милосердя, подай нам твоє спасіння. 9 Послухаю, Господь Бог говорить: про мир говорить до народу свого і до своїх побожних; лише хай не повертаються назад до божевілля. 10 Справді, його спасіння близьке до тих, що його бояться, щоб слава його перебувала в краю нашім. 11 Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою. 12 Правда з землі зійде, і справедливість дивитиметься з неба. 13 Та й сам Господь дасть щастя, і земля наша дасть урожай свій. 14 Перед ним ітиме справедливість і спасіння, — там, де він буде ступати.

 

Літургійні тексти

«Так каже Господь до юдеїв: Народе мій! * Що я заподіяв тобі, або чим викликав досаду? * Сліпців твоїх я зрячими вчинив, прокажених очистив, * чоловіка розслабленого я з ліжка підняв. * Народе мій! Що я заподіяв тобі? * І чим же ж ти мені відплатив? * За манну — жовчю, за воду — оцтом;* замість любови до мене, цвяхами ти мене до хреста прибив. * Отож, надалі не стерплю більше цього. * Покличу до себе інші народи* і вони прославлять мене з Отцем і Духом, * я ж подам їм життя вічне.»

Велика п’ятниця, Час шостий, стихира

 

«Послухайте найлюбіше його слово до грішників. * До розслабленого: — Уважай, сину, відпускаються тобі гріхи твої! ;* до жінки грішниці: — Віра твоя спасла тебе, йди в мирі! ;* до іншої, зловленої на перелюбі й засудженої на каменування: * — Ані я тебе не осуджую, іди і відтепер більше не гріши! ;* і до митаря: — Закхею, притьмом злізай, * бо сьогодні в домі твоїм маю бути! * Сьогодні на цей дім зійшло спасіння;* і до розбійника: — Нині зі мною будеш у раю. * Незмірній любові серця твого — поклін і подяка!»

Мінея, Христа Чоловіколюбця, Вечірня, Стихири на «Господи, взиваю я».

 

Святоотцівська спадщина

— А тепер слухай! — продовжував він. — Збережи твою плоть чистою і незаплямованою, щоб Дух, який живе в тобі, свідчив про неї, і була виправдана твоя плоть. Пильнуй, щоб не увійшла ніколи до твого серця думка про те, що плоть твоя приречена на загибель, а також піклуйся про те, щоб не осквернити плоть свою. Адже якщо оскверниш плоть свою, то оскверниш і Духа Святого, а якщо оскверниш плоть свою, то не будеш жити. Тоді я запитав його: — Якщо ж якась людина не знала про це і осквернила плоть свою, перш ніж почула ці слова, то як тоді вона спасеться?

— У такому разі лише Бог може дати їй зцілення, адже Він має владу над усім. Однак ти дотримуйся того, що почув тепер, і Всемилосердний Господь зцілить всі попередні твої гріхи, якщо ти більше не будеш оскверняти ні плоть твою, ні духа, адже вони перебувають у тісному спілкуванні між собою, а тому не може лише щось одне з них осквернитися. Отож, пильнуй, щоб і плоть, і дух були чистими, і житимеш для Бога.

Пастер Герми. П’ята притча / перекл. О. Левко // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 268–269.

 

Віра має таку силу, що не один лише віруючий спасається, але спасаються і деякі за віру інших. Розслаблений в Капернаумі не був людиною віруючою, але мали віру ті, які принесли його і спустили через покрівлю. А у хворого разом з тілом була хвора і душа. Ти не думай, що я осуджую його; в самому Євангелії сказано: «Побачивши віру» не його, а віру «їхню», сказав «розслабленому: встань» (Мт. 9,2). Ті, які принесли, увірували, а розслаблений отримав зцілення.

Навіть якщо б і невірним ти був чи маловірним, Господь чоловіколюбний. Він милостиво прийме тебе, що каєшся, тільки скажи і ти щиросердечно: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9,24). Якщо ж усвідомлюєш себе вірним, проте ж не маєш всієї повноти віри, то тобі потрібно з апостолами сказати Йому: «Господи! Додай нам віри» (Лк. 17: 5). Бо якщо ти сам по собі скількись чогось маєш, то від Нього вже отримаєш в більшій мірі.

КИРИЛ ЄРУСАЛИМСЬКИЙ, П’яте оглашовувальне повчання, 8–9 // СВЯТИТЕЛЬ КИРИЛ ЄРУСАЛИМСЬКИЙ, Творіння / під ред. Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета / пер. Київської православної богословської академії, Київ: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2012).

 

Митрополит Андрей

Ісус Христос лічить нас з ран тяжкого гріха. Бог в безконечнім Своїм милосердію зіслав Свого Сина на сей світ, щоби спас грішників. За грішників терпів Ісус Христос страшні муки, за них був прибитий до хреста, за них при смерті молився. Сам о Собі каже Ісус Христос, що єсть тим пастирем добрим, котрий полишив дев’ятьдесять дев’ять овець і йде шукати одної, що загинула. А як її знайде, бере на рам’я і несе домів. Христос єсть тим Отцем милосердним, що з такою любовію принимає блудного сина, коли додому покутою вертає. Він єсть тим добрим самарянином, котрий підносить згра- бованого і побитого розбійниками подорожника, рани єго лічить, обв’язує, бере єго на свою скотину, везе до міста і платить за него в гостинниці.

Христос, жиючи на сім світі, всюда шукав грішників, щоб їх напровадити до Бога. Фарисеї з того сміялися, називали Єго приятелем грішників, але Він не переставав всюди глядіти за душами людськими, що лежали в гріхах, бо, як казав, «Здорові не потребують лікаря, лише хворі» (Мт. 9, 12).

Він відпустив гріхи розслабленому і грішниці Марії Магдалині. Він не хотів судити тої грішниці, котру фарисеї Єму припровадили, і увільнив її від їх закидів.

Христос довго з грішницею самарянкою розмовляв і учив її правд Божих, щоби її навернути. Єще умираючи на кресті, обіцяв рай конаючому розбійникови. До служби Своєї на апостолів покликував навернених грішників, Петра, Матея, Павла. Ціле Єго життє було безнастанною працею для спасенія грішників. Смерть Єго була покутою за грішників і жертвою для їх спасенія.

Він був поранений за наші гріхи, був мучений за наші гріхи, був мучений за наші беззаконія, ми Єго ранами були вилічені: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5). Бо Він полюбив нас і Кровію Своєю умив нас від наших гріхів (Апок. 15).

1901 р. [кінець року], Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних Правди Віри

 

Для поглиблення

Йона 4,2; Іс. 54,1-10; 2 Кор. 5,14-21; Рм. 5,6-11; 8,31-39.