1. «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння»

Неділя Закхея (Лк. 19,1-10)

Євангеліє

1 Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто). 2 А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. 3 Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. 4 Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. 5 Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.» 6 І зліз той швидко і прийняв його радо. 7 Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: «До чоловіка грішника зайшов у гостину.» 8 А Закхей устав і до Господа промовив: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо.» 9 Ісус сказав до нього: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. 10 Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.» (Лк 19,1–10)

 

Апостол

9 Вірне це слово й повного довір’я гідне. 10 На це бо й трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних. 11 Це наказуй і навчай. 12 Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті. 13 Заки я прийду, віддавайся читанню, умовлянню та навчанню. 14 Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з накладанням рук збору пресвітерів. 15 Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний. (1 Тим. 4,9–15).

 

Проповідь на Неділю Закхея

«Сьогодні на цей дім зійшло спасіння», — стверджує Ісус, відзначаючи жест Закхея віддати половину майна вбогим і вернути вчетверо кожному, кого він скривдив. «Бо й він син Авраама», — пояснює Ісус всім тим, які нарікали на Нього, через те, що Він дозволив собі зайти на гостину до чоловіка-грішника. Але не тільки тому, що Закхей вирішив змінити своє грішне життя, та навіть і не тому, що він «син Авраама», тобто потомок «батька віри», це спасіння сходить на дім Закхея. Справжньою причиною спасіння є те, що Син людський знайшов і спас те, що загинуло.

Загубленим, але відтак і віднайденим у Закхеї, є кожна людина, яка після гріха намагається сховатися від Бога. Згадаймо лише Адама і Єву, які, після того як скуштували плід з дерева пізнання добра і зла, почувши голос Господа Бога, сховалися від Нього серед дерев саду (див. Бут. 3,8). І з цього моменту Бог не перестає кликати людину і питати «Де ти?» (Бут. 3,9). Людина, виправдовуючись нібито наготою, а насправді намагаючись приховати свій гріх, ховалася серед хащів і дерев, віддаляючись все більше і більше від Господа. Та Господь не покинув людину, а пішов її шукати — знаючи, що її зможе повернути назад у рай тільки тоді, коли вона сама забажає Його побачити. Через свою любов і велике милосердя, Він, в Ісусі Христі, навіть став людиною, одним із нас, щоб знову повернути нас до себе.

І саме сьогодні, серед гілля на дереві, Він помічає отого маленького чоловічка, багатого начальника над митарями і грішника, на ім’я Закхей. Кличе його на ім’я, і Його радості немає меж, бо нарешті знайшов те, що загубилося і може подарувати своє спасіння тому, що загинуло.

І це все — каже Євангеліє — стається сьогодні! Стається тут. І стається з нами. У своєму великому милосерді Бог іде шукати нас, загублених у хащах гріха, і знаходить, незважаючи на те, наскільки ми малі на добрі вчинки і великі своїми гріхами. Йому не потрібні пояснення, чому ми так далеко відійшли від Нього. Він хоче тільки одного — щоб ми відразу, якнайшвидше, прийняли Його у свій дім. Це те саме, що впустити світло в хату: як тільки засвітити світло, відразу зникає темрява і дім наповнюється світлом. Можна прикладати скільки завгодно зусиль, щоб помити й вибілити якусь кімнатку нашого дому в темряві; в темряві вона завжди буде темною, скільки б ми її не чистили. Натомість вистачить лише, щоб світло проникло в кімнату, і вона вся стане світлою. І тоді зможемо побачити не тільки саму кімнату, але все те, що знаходиться в ній, а зокрема те, що в ній зайве чи поламане.

Це саме сталося із Закхеєм. Ісус зайшов у його дім, і наповнив його світлом і радістю. І Закхей нарешті побачив себе таким, яким бачить його Бог — сином Авраама і братом убогих та скривджених. Але так само і тим, який міг скривдити і образити, тим, який міг знехтувати ближнім і відкинути його.

Саме тому, оцю євангельську розповідь про Закхея, разом з двома притчами про Боже Милосердя — про Доброго самарянина (Лк. 10,30–37) і Милосердного батька (Лк. 15,11–32) — можна назвати «Євангелієм в Євангелії», оскільки вона розкриває нам саму суть Доброї Новини. Зустріч між Ісусом і Закхеєм приносить останньому спасіння, неможливе у людей, але можливе у Бога (18,27), бо у Нього немає нічого неможливого (1,37). Нарешті бажання людини побачити Сина людського пересікаються з Божими пошуками людини і його «потребою» (див. в.6 «маю бути») увійти в життя людини — її дім — і принести їй спасіння.

До цієї зустрічі обличчям в обличчям з Господом покликаний кожен з нас. У Закхеї (ім’я якого означає «чистий», або «Бог пам’ятає»), Бог, Який дбає навіть про «воронят, що квилять» (Пс. 147,9), пригадує собі кожну людину, кожного з нас, якими б ми малими чи грішними не були, і робить нас чистими, щоб ми могли йти Його дорогою істини.

Розповідь про Закхея є однією з ключових подій цього Євангелія: з одного боку вона підсумовує все сказане Лукою до цього часу, а з іншої — випереджає майбутні події. Це, свого роду, «компендіум», підсумок, у якому перетинаються різні нитки цього «Євангелія милосердя». Чи не кожне слово розкриває якусь центральну тему, милу євангелистові Луці, від Вифлеємських ясел до дерева на Голготі. У центрі розповіді — «бажання подивитися» Закхея і погляд Ісуса, що на ньому зупиняється. Від цієї зустрічі поглядів «сьогодні» настає спасіння: Спаситель народжується в серці людини, для якої Він помер.

Закхей бажав тільки «подивитися на нього», але саме Ісус, Який побачив його, увійшов до його дому, приніс йому радість і спасіння. Але навіть не «бажання подивитися» Закхея приводить його до Ісуса. Боже милосердя випереджає будь-яку людську дію, будь-яке людське зусилля, будь-яке людське бажання. Лука це виражає одним простим реченням на початку нашого уривку: «Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто)». Щоб зрозуміти цей натяк Луки, треба пригадати собі, що представляє у Старому Завіті Єрихон.

У книзі Ісуса Навина читаємо: «Єрихон зачинився і замкнувся кріпко перед синами Ізраїля; ніхто не виходив, ані не входив до нього» (ІН. 6,1). Отже, це замкнене місто, в яке ніхто не входить і з якого ніхто не виходить. Це справжня фортеця, яку не можна здобути людськими силами. Так само і людське серце. Водночасно є закам’янілим, неспроможним любити і неспроможним бути любленим і прийняти любов. Єрихон, відтак, буде завойований Ісусом Навином у чудесний спосіб з Божою допомогою (ІН. 6): на сьомий день після сьомого обходу довкола міста, коли священики засурміли, а весь народ закричав сильним окликом, мури міста впали, а ізраїльтяни знищили вістрям меча усе живе в Єрихоні, окрім блудниці Рахав і всієї її родини. Вона прийняла розвідників Ісуса Навина і попросила у них життя для себе і своїх рідних (див. ІН. 2,1–14). Подібно до розвідників Ісуса Навина, сьогодні Ісус Христос входить у місто Єрихон, знаходить в ньому грішника і напрошується в його дім — щоб спасти Закхея від смерті і зіслати на його дім спасіння.

Ось так починається історія Божого милосердя, Євангеліє спасіння — Богом, який іде шукати людину, якою б вона не була і де б вона не заблукала. Щоб зустріти її і напроситися до її дому. Щоб подарувати їй спасіння. Людина, яка бажає бачити Бога і прагне життя, продовжує цю історію

Скільки б ми не бажали бачити Бога і скільки б не прагнули життя, пам’ятаймо, що Бог нас завжди випереджає своїм милосердям. Він — там, де нам найважче, щоб подати нам свою руку, увійти в наш дім і подарувати нам життя. Яким би не був Єрихон нашого серця, якими б великими і міцними мурами самозахисту воно не було оточене, яким би грішним і ворожим воно не було Богові, Бог знайде спосіб, щоб проникнути в нього. Але не щоб зруйнувати його, як Ісус Навин, а щоб спасти і подарувати життя. З нашого боку вистачає лише бажання побачити Бога і прагнення жити, щоб впустити світло в наше життя.

Не біймося! Будьмо відважні! Ісус вже шукає нас, щоб подарувати нам своє милосердя і спасіння.

 

Псалтир

Псалом 16

Бережи мене, о Боже, бо я до тебе прибігаю. 2 Я кажу Господеві: «Ти — мій Господь, — добро моє; немає нічого над тебе.» 3 До святих, що на землі: до шляхетних — уся моя любов до них. 4 Помножують собі страждання тії, що йдуть за іншими богами. Я не проллю їхніх ливних жертв з крови, не спом’яну імен їхніх моїми устами. 5 Господь — частка моєї спадщини й моєї чаші: ти держиш мою долю. 6 Спадщина випала мені в гарних околицях, і частка моя подобається мені вельми. 7 Благословляю Господа, що дав мені пораду, що й уночі навчає мене моє серце. 8 Господь — передо мною завжди; тому що він у мене по правиці, не захитаюсь. 9 Тим то й радується моє серце, і душа моя весела, і тіло моє спочине безпечно. 10 Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління. 11 Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в тебе; блаженство по твоїй правиці вічне.

 

Літургійні тексти

Як милосердний, прийшов ти у світ, щоб спасти грішних людей і закликати їх до покаяння. Тому спаси, Щедрий, і нас, що понад усіх тебе прогнівили, помилувавши заради своєї доброти. Настав нас, Спасе, твоєю ласкою на стежку покаяння і дай нам відчути душевну скруху, утвердивши серце смиренне, просте, покірне та нелукаве, бо ти милосердний.»

Октоїх, Голос четвертий, Понеділок, Вечірня, Стихири на «Господи, взиваю я»

 

Послухайте найлюбіше його слово до грішників. До розслабленого: — Уважай, сину, відпускаються тобі гріхи твої! ; до жінки грішниці: — Віра твоя спасла тебе, йди в мирі! ; до іншої, зловленої на перелюбі й засудженої на каменування: — Ані я тебе не осуджую, іди і відтепер більше не гріши! ; і до митаря: — Закхею, притьмом злізай, бо сьогодні в домі твоїм маю бути! Сьогодні на цей дім зійшло спасіння; і до розбійника: — Нині зі мною будеш у раю. Незмірній любові серця твого — поклін і подяка!»

Мінея, Христа Чоловіколюбця, Вечірня, Стихири на «Господи, взиваю я».

 

Святоотцівська спадщина

1. Отже, влаштувавши спочатку все у своєму умі зі своїм Сином, Він у попередній час дозволяв нам, зведеним на манівці насолодами й пристрастями, щоб ми керувалися невгамовними поривами, як ми бажали. Він зовсім не зловтішався нашими гріхами, але терпів. Він не схвалював тоді неправедного часу, але творив теперішній час справедливості, щоб ми, у попередній час засуджені з власних вчинків як недостойні життя, тепер через Божу милість були визнані достойними, і, виявившись самі по собі неспроможними ввійти в царство Боже, ми одержали таку можливість через силу Божу. 2. Коли ж переповнилося наше беззаконня, і вповні виявилося, що у відплату за [нього] слід очікувати покарання та смерті, і прийшов час, в якому Бог постановив нарешті явити свою милість і силу (О надмірне чоловіколюбство і любове Божа!), — Він нас не зненавидів, не відкинув, не пам’ятав зла, але був довготепеливий і витривалий, і з милосердя [до нас] Він прийняв на себе гріхи наші, Він віддав власного Сина як викуп за нас, святого за беззаконних, незлобливого за злих, праведного за неправедних, нетлінного за тлінних, безсмертного за смертних. 3. Бо що інше могло б покрити наші гріхи, як не Його праведність? 4. Через кого ми, беззаконні й нечестиві, могли бути виправдані, як не через єдиного Сина Божого? 5. О солодкий викуп, о недосяжне творіння, о неочікуване благодіяння! Беззаконня багатьох покривається праведністю одного, праведність же одного виправдовує багатьох беззаконних. 6. Отож, довівши в попередньому часі неспроможність нашої природи одержати життя, а тепер явивши нам Спасителя, спроможного спасти й те, що не може спастися, Він хотів, аби через одне і друге ми повірили в Його милість, щоб шанували Його як Годувальника, Отця, Вчителя, Порадника, Лікаря, Розум, Світло, Честь, Славу, Силу, Життя, не турбуючись про одяг та їжу.

Послання до Діогнета, ІХ / перекл. Р. Оліщук і Г. Корпало // Ранні Отці Церкви. Антологія, Львів: УКУ 2015, 316.

 

Митрополит Андрей

Євангеліє на Службі Божій завсіди таке, що кличе до покаяння. Церква приписує читання Євангелія про навернення Закхея, про митаря і фарисея, про блудного сина, про страшний суд. Усі ті Євангелія передають душі щось із тої Божої доброти, що кличе до покаяння. Ти, Брате, хотів би бути правдивим християнином, ти хотів би змінити життя, позбутися докорів совісти і того внутрішнього переконання, що тобі брак освячуючої Божої благодаті. А щоби це бажання твоє сповнилося, одного лише треба: проси про те, чого не можеш! Проси з неба про цю благодать, якої треба до покаяння і поправи життя. Проси, але проси витривало і покірно; до того прохання вертайся хоч би й кожної днини через кілька тижнів, а досвідчиш у житті, чим є Божа благодать. Те, що видавалося і було неможливе, стається нараз можливим; те, що було тяжким, стаєсь легким; те, що було гірким і прикрим, стаєсь милим і солодким. Через дар з неба душа твоя перебуде чудесну переміну: з темряви Божого гніву перейде у світло Божої благодаті. Сьогодні ще понижена мерзенними упадками, завтра вона двигнеться й оцінить освячуючу Божу благодать, дану рішенням того Божого суду, яким є св[ята] Сповідь.

ДОКУМЕНТ № 44

1943 р., лютого 14, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та народу Поклик до покаяння

 

Для поглиблення

Пс. 23; Флп. 3; Рим. 5,6-11; Еф. 2,1-10.11-22; Лк. 7,36-50; Лк. 15