• 049.jpg
  • 050.jpg
  • 051.jpg
  • 052.jpg
  • 053.jpg
  • 054.jpg
  • 055.jpg
  • 056.jpg
  • 057.jpg
  • 058.jpg
  • 059.jpg
  • 060.jpg
  • 061.jpg
  • 062.jpg
  • 063.jpg
  • 064.jpg
  • 065.jpg
  • 066.jpg
  • 067.jpg
  • 068.jpg

Перша Василіанська місія на Херсонщині

У зареєстрованої херсонської греко-католицької громади не було ані священика, ані церкви, тому миряни відвідували інші храми міста, проте завжди мріяли про свою святиню. На початку 1993 року зорганізована громада звернулася до отців-василіян з проханням про душпастирську опіку, і вже у травні з благословення Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, Глави Української Греко-Католицької Церкви (лист від 4 травня 1993 року), сюди прибув ієромонах Чину Святого Василія Великого о. Ісидор Гончар. Зберігся лист о. Ісидора від 1 червня 1994 року, в якому він так описує свої перші душпастирські дні: «В самому Херсоні громада вже була зареєстрована і цілий рік чекала на священика. Тут я відправляв Служби Божі спочатку в приміщенні міського шахового клубу, але за оренду залу приходилося платити великі гроші, і ми перейшли у підвальне приміщення, де збиралося Херсонське відділення Народного Руху України. Згодом нам привезли з провінційного дому п’ять пересувних вагончиків, і ми розташувались на окраїні міста, саме на тому місці, де нам місцева влада виділила земельну ділянку під монастир і церкву. В одному вагончику живемо я і кандидат, що минулого року виявив бажання вступити до нашого Чину. З другого вагончика ми зробили капличку, де відправляємо щодня богослужіння. Третій вагончик обладнали під кухню. З двох інших будемо робити більшу капличку – їх поставлено по краях, всередині зробимо обшивку, щоби в такому приміщенні могло збиратися до 80-100 осіб. Приходять до нас люди переважно по неділях і святах, і стільки, скільки, власне, й може вмістити наш вагончик. Тому не дуже розголошуємо про себе по місті й околицях, поки не спорядимо більшої каплиці. Маємо щоразу приблизно по п’ять причасників. Отже, праці є дуже багато. Деякі люди не вміють ні хреститися, ні молитися. Є нехрещені. Живуть без шлюбів».

Вже через рік завдяки місійній праці монахів було досягнуто значних успіхів. Так, у листі від 17 квітня 1995 року на ім’я Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського за підписом Протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні о. Василя Мендруня зазначено: «зроблено вже багато: поставлена з вагончиків будова, де проживають отець і брати, а також збудована капличка (на 100 осіб). Одначе найбільшу радість приносять люди, яких щораз приходить більше на Службу Божу. Якщо спочатку їх було не більше 10, то тепер понад 50, а у свята – далеко більше». Тоді ж о. Василь Мендрунь висловив бажання «для добра нашої Церкви і народу збудувати тут, у Херсоні, храм св. Володимира Великого і монастир Чину Святого Василія Великого» і попросив у Глави Української Греко-Католицької Церкви благословення.