Слово владики Михаїла Бубнія на похоронних богослужіннях за новопереставленим митрофорним протоієреєм Романом Мірчуком, виголошене 26 квітня 2024 року Божогов с. Добрівляни Стрийського району Львівської області
Ваші преосвященства владико Степане Меньок, владико Богдане Манишин, всесвітліші всечесні преподобні отці, преподобні сестри монахині, достойний рідний брате нашого покійного отця Романа, дорогі браття семінаристи, наші СУМівці, і всі тут, що зібралися провести в останню путь легенду, легенду Української Греко-Католицької Церкви.
Всі тут, що приїхали на похорон ще вчора, молилися над домовиною, отця Романа, священнослужителя Христової Церкви. Всі ми якось причетні до його життя і його знали особисто. Не простий мав характер, дуже не простий, але мав дуже сильну волю і бажання служити Богу, Церкві, всім тим до кого його Господь посилав ібути дуже глибоким з переконання патріотом свого народу.
Отець Роман останні свої 9 років життя провів в Одеському екзархаті. Хто б міг подумати, що отець залишить Америку і в такому достойному віці приїде на південь України служити для свого народу. І коли він приїхав, почав розповідати мені свої плани, я за нього подякував Богу, що ще є такі священнослужителі в нашій Церкві. Такі відважні, хоробрі, наполегливі, такі, що знають, що потрібно робити. Отець там де був, він не відпочивав, хоча був близько моря. Я не знаю чи він ходив на море навіть.
Він ніколи не мав часу, він завжди щось робив. Організував благодійну кухню для безхатченків, він збирав різні групи на парафії, чоловіків окремо, жінок окремо, проводив для них реколекції, виїжджав з ними на духовні вправи. Він зумів разом із сестрами організувати на своїй парафії в Одесі тринадцять груп у катехитичній школі на невеличкій парафії. Це справді легенда, це справді приклад, це справді той за яким сьогодні я сумую як єпископ, шкода мені його втрачати. Але я вірю, що він з небесної оселі більше зробить і для екзархату і для нашої церкви, і для України.
Отець Роман відійшов від нас, сьогодні лежить в гробі. Завтра буде лежати Лазар у гробі, а за тиждень часу буде сам Христос лежати у гробі. Дуже символічно, дуже символічно. Так Господь його покликав. Останні дні, місяці і останній рік отець вже намічний і лежав на ліжку, трошки на візочку, але Бог його не покинув.
Я вам скажу таку річ. В отця стався інсульт у переддень його відпускного дня. В четвер він мав вихідний, але і тоді він не сидів, а щось робив, напевно ще більше молився. І він зазвичай у вихідний день не йшов до храму. А в переддень в нього стався інсульт. Ввечері він мав богослужіння, люди і сестри прийшли до церкви, а отця немає. Приходятьдо нього на квртиру, а отець уже лежить біля ліжка. І швидко вкликали швидку і забрали до лікарні. І ще йому врятували життя, майже на рік. А якщоби на другий день стався інсульт, отець би точно тоді помер. Тому, що ніхто би його не шукав, бо в нього вихідний день. Бачите як Бог діє у житті священника, єпископа, монаха, монахині, вірних. Ті які Його люблять, ті які Йому служать.
Отче Романе прощаємо тебе сьогодні і дозволь мені висловити всіх тих хто хочуть з ним проститися. Прощається Отець Роман з усіма хто сьогодні прийшов на цей похорон і каже простіть мені за мій характер. Всяке бувало, але це все з любові. Та ревність його до служіння як сященника, вона все вибачає і він просить в усіх нас сьогодні прощення. Молімся за упокій його душі, молімся також за добрі численні покликання до такого служіння достойного як священство і монашество.
Отче Романе випрошуй для нашої Церкви достойних служителів Христових.
Слава Ісусу Христу.