Слово владики Михаїла Бубнія під час з’їзду богопосвячених осіб з нагоди року богопосвяченого життя в Католицькій Церкві та року преведного митрополита Андрея Шептицького
Дорогі сестри і брати в богопосвяченому житті!
Насамперед дозвольте мені щиро подякувати о. Григорію та усій монашій родині Воплоченого Слова за запрошення на цю особливу зустріч до Вінниці з нагоди Року Богопосвяченого життя в Католицькій Церкві та Року праведного Митрополита Андрея у нашій Церкві. Дякую також усім Вам тут присутнім, що відгукнулися на це запрошення і не пожаліли свого дорогоцінного часу, щоб разом молитися і розважати над цими подіями.
Як ви вже знаєте, Святіший Отець Папа Франциск минулого року запропонував, щоб цей 2015 рік у Католицькій Церкві був Роком богопосвяченого життя. Спонукав його до цієї думки золотий ювілей 50-річчя документу Другого Ватиканського Собору під назвою «Perfectae caritatis, що у перекладі означає Досконалої любові», в якому говориться про оновлення чернечого життя із застосуванням його до сучасних умов. «Ви повинні в цьому році, каже Святійший Отець, не тільки пам’ятати й розповісти про свою славну історію, але й творити нову величну історію! Зверніть свій погляд у майбутнє, до якого вас скеровує Святий Дух, щоб разом з вами Він міг звершити великі речі».
У своєму вступному слові я хочу зосередити нашу увагу на Апостольському Листі Святішого Отця Папи Франциска, якого він написав власне з нагоди проголошення Року Богопосвяченого життя у Католицькій Церкві.
Складається він із 3-х основних частин:
І – Мета Року Богопосвяченого Життя
1. Перша ціль – це поглянути з вдячністю на минуле. Протягом цього Року було б доцільним, каже Папа, щоб кожна богопосвячена спільнота замислилася над своїм походженням та історичним розвитком для того, щоб по-перше, подякувати Богові за численні дари, якими Він обдарував наші спільноти і Церкву, а по-друге, щоб наново пройти шляхом наших попередників, і віднайти у ньому надихаючу іскру, високі ідеали, задуми й цінності наших Засновників чи Засновниць та перших спільнот.
2. Другою ціллю проголошення Року Богопосвяченого життя є закликати всіх монахів та монахинь до того, щоб із захопленням жити сьогоденням. Цей Рік ставить перед нами запитання про вірність дорученій нам місії. Чи наше служіння, наші діла й наша присутність згідні з тим, до чого Святий Дух покликав наших Засновників? Чи вони є достатніми для досягнення поставлених цілей в сьогоднішньому суспільстві та Церкві? Та сама великодушність і самопожертва, які надихали Засновників, тепер повинні надихати і нас, їхніх духовних дітей, підтримуючи живими наші харизми, і віддаючись на жертвенне служіння у Церкві.
3. З надією прийняти майбутнє – є третім завданням цього Року. Сьогодні переживаємо нелегкі часи, а криза, яка зачепила світове суспільство, не оминула також і богопосвячене життя. Але ми, як глибоко віруючі Богу посвячені особи, бажаємо сприймати кожну кризу чи невдачу не як передспокій смерті, але як сприятливу нагоду до оновлення нашого чернечого життя і щораз глибшого зростання в надії, що богопосвячене життя ніколи не зможе завмерти у лоні святої Христової Церкви.
ІІ. Очікування Святійшого Отця від Року Богопосвяченого Життя
1. Щоб там, де є присутні богопосвячені особи, завжди панувала радість. Каже Святіший Отець: “Нехай же між богопосвяченими особами не буде видно сумних облич, незадоволених і ображених, тому що «сумне наслідування – це наслідування жалюгідне»”. Кожний із нас, так чоловіки як і жінки, переживаємо труднощі, темні ночі духа, розчарування, хвороби, зменшення сил, спричинене старінням. Але власне в цьому ми повинні віднайти «досконалу радість», навчитись розпізнавати обличчя Христа, Який став у всьому подібним до нас, і, таким чином, відчувати радість, знаючи, що ми стали подібними до Нього; що Христос, заради любові до нас не відмовився від хресних страждань. Як висловився свого часу папа Бенедикт XVI: «Церква не зростає від прозелітизму, але від притягання». Отже, богопосвячене життя зростає не завдяки прекрасним заходам пропагування покликань, але якщо юнаки й дівчата, зустрічаючись з нами, відчують привабливість богопосвяченого життя; їх потягатиме наш приклад життя тоді, коли побачать нас щасливими чоловіками й жінками, каже папа Франциск! Так само й апостольська успішність – не залежить від продуктивності та сили засобів, лише від нашого життя, з якого випроміє радість і краса Євангельського життя та віддане наслідування Христа Спасителя.
2. Я очікую, каже Папа, що ви «розбудите світ», тому що однією із головних характерних ознак богопосвяченого життя є пророцтво. Пророк знає Бога і знає чоловіків та жінок, своїх братів і сестер. Він здатний розпізнавати, а також викривати зло гріха та несправедливості, тому що є вільним і не зобов’язаний ні перед ким відчитуватися, крім Господа Бога, й не має жодних інших інтересів, крім Божих. Пророк, зазвичай, стоїть на боці бідних і беззахисних, бо знає, що Сам Бог на їхньому боці.
3. Третім очікуванням Папи є те, щоб богопосвячені особи, будучи знавцями сопричастя, зробили Церкву домом і школою сопричастя; протягом цього Року ви маєте серйозно попрацювати над тим, щоб той ідеал братерства чи сестринства, якого прагнули ваші Засновники і Засновниці, зростав у різноманітних вимірах вашого життя: найперше у ваших спільнотах; потім між членами різних інститутів; у спільних проектах щодо формування, євангелізації та соціального служіння; плекати це сопричастя також між різними харизмами і покликаннями які є в церкві та в суспільстві. Ніхто, каже Святійший Отець, не будує своє майбутнє в ізоляції, ані виключно власними зусиллями, але розпізнає себе у сопричасті з іншими; у сопричасті відкритого на зустріч, діалог, слухання, взаємодопомогу, які охороняють нас від хвороби замкненості в собі.
4. Четвертим очікуванням і просьбою Святішого Отця до богопосвячених осіб є те, щоб вони вийшли поза мури монастирів. «Ідіть по всьому світі» – це були останні слова, які Ісус сказав своїм учням і не перестає скеровувати сьогодні до тих, котрих покликав. Нас чекають: люди, які втратили будь-яку надію; сім’ї, що знаходяться в скрутній ситуації; покинуті діти; молодь, позбавлена майбутнього; покинуті хворі і похилі віком; багаті, насичені матеріальним, але з порожнечею в серці; чоловіки й жінки в пошуках сенсу життя і спраглі божественного; біженці та інші.
Лише в такій уважності до потреб світу і в слухняності до спонук Святого Духа, цей Рік Богопосвяченого Життя перетвориться у справжній kairòs – Божий час, повний благодаті й перетворення.
ІІІ. Горизонти Року Богопосвяченого Життя
1. Цим листом, крім богопосвячених осіб, Папа звертається також і до мирян, які поділяють з ними ті самі ідеали, духовність і місію, і які у своєму мирянському стані, беруть участь в тій же харизматичній дійсності, особливо на парафіях, якими опікуюється те чи інше згромадження. Заохочую також і вас, мирян, каже Святійший Отець, прожити цей Рік Богопосвяченого Життя як благодать, що може допомогти вам краще усвідомити отриманий вами дар тої чи іншої монашої спільноти, взаємно збагачуючись і підтримуючи одні одних.
2. Рік Богопосвяченого Життя стосується не тільки богопосвячених осіб, але й усієї Церкви, каже Папа. Тож звертаюся до всього християнського люду, щоб він дедалі більше усвідомлював дар, яким є існування численних богопосвячених чоловіків і жінок, спадкоємців великих святих, які творили історію християнства. І тут Святіший Отець ставить риторичні питання: Чим була би Церква без святого Венедикта і святого Василія? Без святого Августина і святого Бернарда? Без святого Франциска і святого Домініка та інших?. А наша Греко-Католицька – якою була би без святих Володимира і Ольги? Без святих Бориса і Гліба? Без святого священомученика Йосафата? Без блаженного Миколая Чарнецького та інших? У цей Рік Богопосвяченого життя Папа запрошує всіх згуртуватися навколо богопосвячених осіб, радіти з ними, поділяти їхні труднощі й співпрацювати з ними, наскільки це можливо, для здійснення їхнього служіння та їхніх починань, які, врешті-решт, є служіннями всієї Церкви. Дайте їм відчути любов і сердечність всього християнського люду – звертається Папа до мирян.
3. Цим своїм листом, пише Папа, насмілюся звернутися також і до богопосвячених осіб, які належать до Церков традицій, відмінних від католицької. Монашество є спадщиною нерозділеної Церкви; воно досі живуче як у православних Церквах, так і в католицькій Церкві. Гаряче заохочую та підтримую різні спільні зустрічі для того, щоб зростало взаємне пізнавання, пошана та співпраця, щоб, таким чином, екуменізм богопосвяченого життя ставав допомогою на ширшому шляху до єдності між усіма Церквами. Спільно прямувати – це завжди збагачення і воно може відкрити нові шляхи також у стосунках між народами і культурами, які в цей період виглядають дуже тернистими.
4. На завершення свого листа Папа особливим чином звернувся до своїх братів у єпископстві. Нехай цей Рік, каже він, буде нагодою, щоб щиро і з радістю прийняти богопосвячене життя як духовний скарб на благо не тільки чернечої родини, але всього Христового Тіла, яким є Церква. Папа закликав нас, Пастирів місцевих Церков, особливо дбати про плекання у своїх громадах різноманітних харизм, як історичних, так і нових, підтримуючи, оживляючи й допомагаючи їм в розпізнаванні знаків часу та просвітлюючи Божий люд своїми повчаннями про цінність богопосвяченого життя, щоб, таким чином, спричинитися до сяяння його краси і святості у Христовій Церкві.
Нехай ця наша сьогоднішня зустріч і роздуми про Богопосвячене життя та про праведного Митрополита Андрея Шептицького допомагають нам звернути увагу на нашу славну історію, а одночасно стануть стимулом для того, щоб втілювати у життя вищенаведені вказівки Святійшого Отця і творити нову величну історію в наших богопосвячених спільнотах і в Церкві зокрема!
Дякую Вам за уважне слухання!
7 вересня 2015 року Божого, Вінниця