«Жінка – шукачка, яка хотіла пити..»
Трапилося так, що Ісус зустрів жінку. Незабаром виявилося, що вона самарянка. Одні називають її блудницею, натомість інші вказують на те, що бідолашна мала непросту долю, адже не один чоловік був поруч з нею..
Жінка-шукачка, яка одного разу прийшла до криниці по воду, віднашла дещо більше; зустріла Того, кого так давно шукала..
Хто вона?
Чому саме вона?
Тай, зрештою, як їй вдалося зачерпнути цю “живу воду”?
Сьогодні ми розмовляємо зі священником Дмитром Онуфриком про жінку-самарянку і про те, наскільки важливими є “незначні” моменти (речі) у нашому з вами житті!
Запрошую до читання
– Мені дуже подобається Євангеліє про самарянку. Тут немає нічого зайвого. Усе чітко і зрозуміло. Що Ви про це думаєте, отче?
Мені теж дуже імпонує образ жінки-самарянки. Кожного разу, коли проповідую, намагаюся говорити від душі. Але зізнаюся чесно: не завжди переживав цю історію настільки глибоко, як цього разу. Для мене питання, які порушуються у Євангеліє, дуже актуальні.
Найперше – Христос нас знає. Кожну людину знає дуже добре. Подібна зустріч відбувається під час св. Тайни Сповіді, де відкривається будь-яка занавіса. Господь хоче показати людині, якою вона є насправді. Сповідь зцілює, вона нічого не прикрашає, а навпаки – відкриває «вразливі місця», щоб їх зцілити.
Інший символ – «жива вода». Ісус – джерело життя вічного! Особливо тут, на півдні, по-особливому відчувається значення води (о. Дмитро служить на парафії св. арх. Михаїла, у селі Олександріївка на Херсонщині). По-перше,у цьому випадку ми можемо провести чітку паралель, що буквально все залежить від того, чи випаде дощ: урожай, домашня скотина, та й навіть люди. Здавалося б звичайне природнє явище, яке у нашому регіоні набуває надзвичайного значення. По-друге, ми можемо уповати тільки на Бога. Дуже часто зустрічаються особи, які мають чимало проблем у своєму житті; чимало тих, які зазнали певної матеріальної шкоди. Вони шукають відповідь, хочуть зцілитися від своєї «хвороби». Але для того, щоб бути здоровим, необхідно подеколи зазирнути усередину себе. Трапляється так, що «рана», яка болить, не ззовні, а там, під шкірою. Єдиний лікар – Христос, який є джерелом життя. Тільки Він є тим, Хто може і дає живу воду, тобто допомагає знайти вихід із будь-якого становища.
Похід на джерело – це завжди спільна справа. Жінка натомість приходить сама. Напевно, вона вела не зовсім побожне життя, адже знаємо, що мала п’ятьох чоловіків. А втім, коли зустрічає Спасителя, її запитання, пошуки, зрештою, «невгамовна» духовна спрага, дають зрозуміти, що моральна сторона самарянки потребує чогось більшого, важливішого, змістовнішого, того що могло б заповнити цю внутрішню порожнечу.
Кожен має потребу. Виконуючи свої обов’язки священнослужителя на півдні, зіштовхуюся із різними людьми, які так само як і ми потребують підтримки, доброго слова, надії. Мені здається, що місія, завдання «Христового робітника» полягає у тому, щоб бути поруч із тим, хто цього прагне. Тими, хто переживає своєрідну спрагу і шукає джерело, щоб втамувати потребу.
Цікавим є також і те, що до кожного Господь промовляє по-різному. До когось словом, для інших показує чудо, а хтось навертається, змінює своє життя через те, що просто побув поруч із Ним, у свій спосіб пізнав Христа. Мій досвід говорить про те, наскільки не просто моралізували своїх парафіян, а навпаки – зробити усе можливе, щоб ті люди, які переступають поріг храму, відчували себе комфортно, наче у дома, у колі великої, дружньої сім’ї.
– Ми добре знаємо, що юдеї і самаряни між собою ворогували. Про це безсумнівно знав Ісус, який все одно звертається до жінки із проханням: «дай мені пити». У мене питання: цей момент, коли Христос приходить до криниці Якова, розпочинає діалог із жінкою, як ми можемо трактувати цей епізод? Чи можна сказати, що Исус провокує її?
Однозначно Христос провокує. Але Він добре знає, для чого все це робить. Можливо, Ісус відчував спрагу, але Його метою було не фізичне задоволення своєї потреби, а щось інше, набагато важливіше. Господь говорить, що їжа Його – це «чинити волю Того, хто послав Мене».
Це ще один важливий епізод, який безпосередньо перегукується із моїм власним досвідом. Свого часу, коли я повстав перед вибором: йти за покликом серця (священство) або власна вигода(якась інша професія). Ісус мене провокував, коли дозволив прийняти власне рішння. Так, були внутрішні конфлікти, сумніви, переживання, але із часом приходить розуміння, що спокій людина осягає тільки у Христі, через постійний контакт з Ним, власне служіння своїм ближнім.
Господь постійно провокує мене, тебе, кожного. Виклики, якій з’являються у житті для того, щоби людина вдосконалювалася. Дуже важливим є те, аби священник відчував цю потребу в Христі. Немає потреби – немає росту; немає росту- нема розвитку ані парафії, ані людей, які нас оточують, навіть сім’ї.
Випробування є завжди! Коли ми прийшли на цю парафію, було багато різноманітних викликів, особливо матеріальних, щоби наша Церква могла повноцінно функціювати. Надзвичайно цікаво простежити, як Ісус знаходив і знаходить різних людей, які допомагають вирішувати нам з тими чи іншими труднощами. Ми хотіли розвивати нашу спільноту, працювати з дітьми, збудувати храм, але не мали грошей. Незважаючи на всі ці перешкоди, у нас була спрага! Не для того, аби здобути власну славу. Ні, ми хотіли дати Христа людям, щоб вони Його пізнали і йшли разом з Ним по житті.
Важливо пам’ятати, що виклики дуже часто змінюються. П’ять рокім, саме стільки ми разом працюємо на благо нашої парафії. Спочатку метою було збудувати храм. Пройшло трохи часу і з’явився новий пріоритет – парафіяльний будинок. Тривалий час я сумнівався, як нам вчинити у цій справі, адже маємо дві важливі потреби. Проте дякувати Богу, для себе вирішили, що наша спільнота найперше потребує приміщення, у якому можна було б разом проводити час. Плануємо згодом поставити декілька тренажерів, зробити спеціальне місце, де наші діти могли б гратися і весело проводити час. Словом, всі умови для духовного і фізичного росту, розвитку нашої духовної сім’ї.
Інколи я запитую в Нього: «Господи, скажи, чи добре робимо нашу роботу? Чи на правильному шляху?» Коли дуже невелика кількість людей переступає поріг дому Божого, виникає велике бажання якось заохотити молодь, а якщо вдасться заоходити покоління, яке підростає, за ними потягнуться старші. Тому, ще раз повторюся, ми поставили собі за мету, що у нашому парафіяльному домі будуть спортивні тренажери.
Хочу поділитися свідченням про те, наскільки Христос діє у нашому житті. Сьогодні ми їздили на склад, де отримуємо різну допомогу, у тому числі одяг чи інші речі, які згодом роздаємо тим, хто потребує, на нашій парафії. Також там були тренажери. Нам дуже хотілося їх отримати і навіть домовилися, що заберемо їх, а заплатимо трішечки згодом.
На щастя, нам погодилися віддати те, чого ми так бажали, і зрозуміло виникло незручне становище, адже заплатити не має чим. Буквально декілька хвилин опісля, я підійшов до звичайних штанів, які висіли на вішаку і намацав в кишені 50 євро.
Ми віддала гроші нашим добродіям, і всі залишилися щасливі. Мене це вразило, здається, це ж звичайна дурничка, знайти гроші, які хтось колись десь забув. Але повірте, у нашій ситуаціїї, це ніщо інше, як Божий промисел і приємний сюрприз.
Христос ламає усталені стереотипи,бо, як ми вже говорили, між ними існувала страшна ворожнеча. Пригадуємо як одні, так й інші вважали за безчестя не те, що їсти одне з одним, але й узагалі випадково зустрітися. Можливо, Господь навмисно підштовхує жінку до того, щоби стимулювати її до пошуків істини. Як на мене, це приклад того, що для Бога немає різниці хто ти, з якого табору, де молишся. Він заглядає усередину і вказує на те, що всі ми рівні одне перед одним. Незалежно чи це було 2000 років тому, чи це стається зараз. Вважаю, що наша Церква, яка сповідує Христа, ділиться Його радісною Новиною, також не робить різниці між людьми. Адже зовсім неважливо, хто ти, важливішим є те, що несеш із собою.
– Чи можна сказати, що самарянка була блудницею? Чому?
Як на мене, ми не маємо чіткого місця у Євангелії, де було би вказано, що ця жінка була блудницею. Так, вона мала аж п’ятьох чоловіків, але навіть цей факт не дає нам підставу називати її повією. Мені більше імпонує жінка-шукачка, яка переживала свої клопоти й намагалася знайти справжнє щастя.
Інший важливий момент, коли ми бачимо, шо самарянка приходить до криниці сама. Носити воду – це важка фізична робота, це радше завдання чоловіків. Із цього можна зробити припущення, що її уникали. Можливо, жінка переживала своєрідну ізоляцію у тому суспільстві, яке її оточувало.
Мене приваблює один цікавий момент, коли Христос приходить в Самарію і зустрічає саме ту особу, якої цуралися інші люди. У цьому епізоді проявляється унікальність Спасителя, тут же відбувається своєрідний розрив шаблонів, адже Ісус не дивиться на те, що за плечима у цієї жінки, яке в неї минуле. Він приймає її такою, якою вона є. Христос – повноцінна людина, котра співстраждає, розуміє, приймає не тільки загублену самарянку, а й кожного із нас. Незважаючи на те, що ми пережили, як нагрішили, Він приходить і не осуджує, а просто каже: «дай мені напитися»:))
– Ісус каже, щоб вона пішла і привела свого чоловіка. Чому так? Він міг легко розказати їй самій усе те, чого потребувала жінка. Який у цьому сенс?
Тут знову провокація! (усміхається:)) Я не думаю, що Ісус хотів поглумитися чи якось покепкувати. Ні, подібна ситуація дуже часто простожується у моєму служінні. Приходить людина, яка має проблему і потребує її вирішити, адже вона болить. Завдання священнослужителя полягає не у тому, щоб дати власну відповідь чи сказати, що потрібно робити. Ні, тут необхідно, щоб людина усвідомила свою проблему, могла самотужки відповісти на поставлені питання. Це дуже непросто, адже кожен із нас різний. Не можна керуватися одним підходом для всіх. Найперше, зрозуміти, що привело мене до храму; що болить або не покоїть. Загалом – зробити як Христос, який не звинувачує або наговорює: ти така погана і т. д. Він повільно підводить самарянку до власного усвідомлення її убогого і грішного життя.
– Як зацікавити молоде покоління у дотриманні до шлюбної чистоти? Як ви відноситеся до сексуальних меншин?
Усе дуже просто. Христос на прикладі самарянки переходить від фізичної потреби у воді до вирішення моральних аспектів. Людина шукає задоволення. А будь-яке викривлене поняття у моральному чи сексуальному житті, – це пошук. Ми, християни, знаходимо своє задоволення у Бозі, адже цього потребуємо.
Чому я став священником? У мене було не тільки внутрішнє пережиття свого покликання. Ще одним важливим елементом є бажання показати істинне лице Церкви. Адже наше служіння полягає не у матеріальній вигоді, а навпаки ми демонструємо, що служимо для добра і спасіння людини.
Найперше, я намагаюся не моралізувати. Кожна наша дія має наслідки. Ми повинні розуміти, що людина живе за моральними та фізичними законами. Зрозуміло, відповідальність за порушення яких несемо також ми самі. Господь придумав усе просто, щоб кожному це було під силу. Тому Церква – це голос Божий, який не наказує, а лише скеровує людину, але нам не завжди подобається чути істину, яка незмінна упродовж неоднієї сотні років.
Що таке шлюб? Це не просто якась обіцянка чи недзвичайний обов’язок. Ні, це глибоке усвідомлення того, що я свідома людина несу відповідальність за своє подружнє життя і водночас приймаю іншу людину такою, якою вона є. Церква заздалегідь готує молодих людей до цього таїнства, щоб вони розуміли всю глибину і важливість цього рішення.
Я часто повторюю, коли людина живе статевим і не вінчається, вона начебто залишає двері свого життя ледь привідкритими. Тобто ми пожили разом, не підійшли одне одному і розійшлися. Багато хто виправдовується, що буцімто до цього не готовий. Люди живуть разом тривалий час, у них народжуються малеча, а вони далі переконують себе, що ще не настав відповідний час. А коли ви будете готові? Найстрашніше у таких випадках те, що такі сім’ї дуже часто розпадаються і найбільше страждають діти. Але діти – це не іграшки!!!
Сучасній людині вигідніше жити без будь-якої відповідальності, без тих чи інших обов’язків. На жаль, не всі дивляться у майбутнє. Кожен хоче вірної жінки або чоловіка, але чомусь не кожен може бути вірним. Люди, які ведуть статеве життя до шлюбу, їм важче згодом, коли захочуть створити сім’ю, бути добрим чоловіком чи жінкою для того, кого вони вибрали.
Коли людина веде аморальне життя, вона пізнає тіло, а не того, хто цим тілом володіє. Це значний парадокс, який не хоче і не сприймає сучесний, нічим необмежений світ. Люди забувають, що секс – це найперше подарунок, який дає Бог для одружених, щоб уповні відчути цінність справжньої сім’ї.
Жінка-самарянка, яка мала п’тьох чоловіків, також шукала справжнього щастя. Христос не засуджує, знову повторюся, Він укотре хоче сказати їй про правду, дати «живу воду». Ми всі шукаємо, але тільки в Бозі можемо осягнути те, чого потребуємо. На жаль, люди не хочуть цього розуміти, тому ми й відчуваємо на собі, наскільки сильною є протидія засадам християнської сім’ї, наскільки наше суспільство перебуває у кризовому стані…
- Кожен з нас переживає зараз не простий час. Щоб ви хотіли сказати до всіх наших читачів, а особливо тих людей, які зараз проходять через ще більші випробування?
Ми всі переживаємо кризу. У нашій країні розпочалася війна, важливо розуміти, що це наслідок тих чи інших наших дій. Це свідчить про те, що Україна потребує зцілення; не все так добре, як здавалося на перший погляд. Напевно Господь допускає ці випробування, щоб ми проаналізували своє життя і змінилися.
Пандемія у свою чергу – ще одна криза, яка проявляється у духовному чи матеріальному планах. Це процес самопізнання, коли з’являється можливість побути сам на сам зі своїми думками і заглибитися в себе.
Коли я ходжу з Йорданським благословенням по домівках наших парафіян, переважно у 90% випадків у людей увімкнені телевізори або люди зависають у соцмережах. Ми потребуємо «момету тиші». Мені подобається приходити до храму ввечері і просто посидіти. Я можу нічого не говорити, просто дати можливість своїм думкам втихомиритися, переусвідомити прожитий день і найголовніше – відчути тишу.
Коли закінситься карантин, кожен повинен запитати у себе, що я відчуваю? Переживаю кризу? Це добре, не все настільки погано, як здається. Безперечно у кожного є свої клопоти і проблеми, адже за час пандемії багато людей втратило роботу або знаходяться на межі виживання. Але це не найстрашніше! Важливішим є те, що ми взяли за цей час. Який наш стан. Чи маємо чим поділитися з тими, хто ще в скрутнішому становищі, ніж ми? Чи відчуваємо щастя? Непрості запитання, на які потрібно знайти сили, щоб дати чесну відповідь.
Рай починається на землі. Якщо людина не засмакувала гармонії, радості тут, між іншими подібними до неї, про що тоді можна говорити. Але я впевнений, що із Божою допомогою все буде ДОБРЕ!
_______________
Звертаюся до всіх людей доброї волі!
На сьогоднішній день наша Церква перебуває в нелегкому становищі. Кожен з нас потребує розуміння і співчуття. Не є винятком парафія Архистратига Михаїла в селі Олександріївка, у Херсонської області. Якщо Ви маєте бажання скласти пожертву на розвиток парафії залишаю реквізити о. Дмитра Онуфрика (пароха).
Наперед складаю від імені священника і всієї громади сердечну подяку усім меценатам, добродіям, які підтримують і допомагають своїм ближнім в цей непростий час!
Нехай Господь благословить і винагородить сторицею вашу жертву!
Банківські реквізити настоятеля храму:
ОНУФРИК ДМИТРО
4149 6293 9152 9435
Всім щиро дякую за увагу і ваш час!
Бережіть себе❤️
Редактор: НАТАЛІЯ СТАДНИК
Автор: МАР’ЯН КОСТЮК
https://thejournalistua.blogspot.com
{gallery}stories/25.05.20{/gallery}