Духовно-екологічні роздуми над шостим ділом милосердя щодо тіла і щодо душі («ув’язненого відвідати» й «образу з серця прощати»)
Ув’язненого по-справжньому зможе відвідати лише той, хто здатний дозволити Богові звільнити його з тенет гріха і з-під влади диявола.
Отримане від Бога прощення робить здатними як образу із серця прощати,
так і просити прощення.
Для того, щоби по-справжньому могли стати місцем живої присутності Христа, християнські громади повинні розпізнати в ділах милосердя той шлях, яким Боже милосердя поширюється у світі й оновлює лик землі. Свята Церква, як любляча і турботлива Мати, втілюючи слова Спасителя і заклик до виконання заповідей, трансформує їх у конкретні діла милосердя, підтверджуючи цим, що вона пам’ятає про всіх улюблених дітей Божих, огортаючи особливою турботою й опікою тих, хто перебуває в складних життєвих ситуаціях чи опинився на маргінесах суспільного буття.
У переліку діл милосердя шосте з них щодо тіла «ув’язненого відвідати» і щодо душі «образу з серця прощати» є тим, яке спонукає до цілковитого переосмислення життя як того, хто чинить ці діла, так і того, для кого вони робляться.
Шосте діло милосердя щодо тіла гармонійно поєднує у собі попередні діла милосердя, тому що, відвідуючи ув’язненого, ідемо до нього з люблячим і співчутливим серцем і за потреби приносимо йому все потрібне як для тіла, так і для душі. Одяг, їжа, речі першої необхідності, художня чи духовна література, разом з мирною поставою самого відвідувача перетворюються для ув’язненого на ту Добру Звістку, яка здатна підбадьорити і дати відчути, що він, хоч і перебуває в ув’язненні, не перестає бути улюбленою дитиною Божою і Господь готовий простити йому будь-який, навіть найбільший гріх.
Життя без Бога перетворює людину з «Вінця» Божого створіння
у в’язня гріхів і раба похотей.
Вражена й поневолена гріхом людина стає хижаком й експлуататором, перетворюючи спільний Дім-Землю на місце важких страждань
цілого Божого створіння (Рим 8, 18-22).
Кожен гріх, який чинить чи то поодинока людина, чи окремі групи людей чи навіть цілі народи, вносить певну дисгармонію у найближче оточення, руйнуючи все навкруги. І чим важчий, неусвідомлений чи не визнаний цей гріх, тим більше він отруює взаємини з ближнім і з Богом, спотворюючи сприйняття світу. Поневолена гріхом людина замикається у своєму вигаданому та викривленому світі настільки, що за вказівкою диявола – споконвічного ворога добра й батька брехні – вибудовує власне гетто, стає його в’язнем, дивлячись з нього на свого ближнього і ціле Боже створіння винятково крізь призму власної вигоди.
Нинішній постмодерний світ з усім, не баченим дотепер карколомним успіхом, технічним, медичним прогресом та шаленим прагненням побудувати досі нечуване «процвітаюче» суспільство, пішов хибним і дуже небезпечним шляхом. Забуваючи чи не приймаючи те, яке благородне місце відведене самим Творцем людині у сотвореному світі, сучасна людина дуже легко стає вразливою до небезпечного вірусу споживацтва, який дуже легко притуплює відчуття справедливості та спотворює сприйняття реальності.
Насильно й по-хижацьки забрані природні ресурси Землі задля побудови позірного, тимчасового щастя чи то поодиноких осіб, чи навіть народів – це серйозний злочин як проти теперішніх, так і щодо прийдешніх поколінь. І хоч ці високоповажні люди здебільшого перебувають на найвищих щаблях владної верхівки як окремих держав, так і на міжнародній арені та вважаються «великими світу цього», вони не перестають бути явними злочинцями. І навіть якщо в земному вимірі ці зловмисники проти Царства небесного так ніколи і не будуть ув’язненими і залишаться непокараними, християнські громади мають обов’язок відвідати цих ув’язнених, у власній палкій молитві до Бога прохаючи про їх навернення і покаяння, прощаючи їм з усього серця несправедливо завдану образу.
Український парадокс – справжніх злочинців на волі більше,
ніж «злочинців» в ув’язненні.
Україна зараз перебуває в дуже складній ситуації, і тому саме християнські громади разом з усіма людьми доброї волі повинні прийти на допомогу тим, хто тим чи іншим чином потрапив у місця позбавлення волі, щоби вберегти їх від ще більшого озлоблення та зневіри. Бюджетні витрати на утримання ув’язнених в Україні найнижчі у Європі, що в черговий раз свідчить про кричущу несправедливість. Але це, у свою чергу, може стати прекрасною нагодою для усіх віруючих, щоби показати власну віру в дії, вчиняючи діла милосердя щодо до тіла і душі наших ближніх, об’являючи їм таким чином безмежну Божу любов до свого створіння.
Дуже складні життєві обставини, в яких опинився український народ, спадок безбожного, комуністичного режиму, який спустошив цілі покоління, викорінивши правдиві цінності, та постійний тиск споживацького способу мислення спричинились до того, що багато людей, особливо найменш захищених, не знайшли іншого шляху в житті, крім того як стати на слизьку дорогу, котра може призвести до ув’язнення.
У сучасному українському суспільстві, глибоко просякнутому корупцією, несправедливістю, хижацьким та варварським привласненням природних національних ресурсів, народився ще один абсурдний парадокс: ті, хто має стояти на сторожі закону, справедливості та захисту спокою в суспільстві, одягаючи суддівську мантію, у багатьох випадках втрачають здатність відрізняти справжнього, злісного і небезпечного злочинця від дрібного порушника. Вони вбачають ворогів держави в дрібних злочинцях, кидаючи їх за ґрати, і навпаки. Це, у свою чергу, породжує чергову несправедливість, роблячи і так зранені людські серця нездатними прощати завдані образи.
Прийти до ув’язненого, щоби допомогти йому образу з серця простити,
або відвідати ув’язненого, щоби показати йому «вікно надії»,
крізь яке зможе правдиво подивитись на Богом створений світ.
Кожен, хто з тих чи інших причин опинився у в’язниці, потребує відчути, що, попри його злочинне і грішне минуле, він не є відкинутим і забутим суспільством. Саме тому, відвідуючи ув’язненого, ми допомагаємо йому стати на шлях звільнення з кайданів і підтримуємо на дорозі до повноцінного, нового життя. Ідучи в місця позбавлення волі, рідні, друзі, в’язничні капелани, волонтери чи просто люди доброї волі допомагають ув’язненим відчути, що ми до них прийшли як посланці Божого Милосердя, щоби нагадати: вони не перестали бути любленими дітьми Божими і що через своє прощення Отець Небесний прагне повернути їх до правдивого життя в Ісусі Христі, чинячи їх по- справжньому вільними.
Простити від щирого серця себе, батьків, рідних, друзів, суспільство і церкву за те, що не змогли чи не зуміли свого часу вберегти від вчинення злочинів – це шлях, яким просто зобов’язаний пройти кожен ув’язнений, якщо він має щирий намір після звільнення повернутись до повноцінного життя в суспільстві. Щоби по-справжньому простити всіх і пройти правдивий шлях ресоціалізації, ув’язненому слід допомогти відчути ніжний, повний милосердя доторк Отця Небесного, який Духом Своїм Святим пригадає і допоможе віднайти правдиве місце серед Божого створіння.
Як через ув’язнення тіла і позбавлення волі, так і через ув’язнення душі через гріхи суспільство й Церква втрачають своїх членів.
Під час захоплюючої, але воднораз дуже відповідальної та непростої мандрівки, якою для християнина є Великий піст, Господь Духом Своїм Святим очищає кожного, хто, наближаючись до Воскресіння, намагається перебувати у поглибленій молитві, пості, вправлянні в чеснотах і чиненні діл милосердя.
У часі Святої Чотиридесятниці по-особливому можна побачити й відчути те, якою дорогою для Отця Небесного є кожна Його дитина, через яку Він прагне об’явити себе світові як люблячий і милосердний Батько. У цей радісний і благодатний час Господь пригадує християнським спільнотам, що кожен християнин є безцінною цеглинкою і воднораз співбудівничим Його гармонійного Царства любові вже тут, у земному вимірі.
Християнські цінності – це найкраща профілактика злочинності
та стійкий фундамент для побудови здорового суспільства.
«Ув’язненого відвідати» – це:
• усвідомити, що кожен гріх веде до ув’язнення, завжди (неодмінно?) духовного, а інколи й фізичного;
• дивлячись на ув’язненого, бачити в ньому дитину Божу, яка потребує милосердя та цілковитого зцілення;
• принести за ґрати промінчик надії та розбудити бажання повернутись до вільного життя у Бозі;
• пролити світло на «екологічні гріхи» – ті, що кличуть про помсту до неба, щоби допомогти собі й усім тим, хто потрапив у їх тенета, звільнитись від них;
• просити в Бога ласки покаяння і навернення для ув’язненого, щоби він, визнавши свої гріхи у св. Тайні Покаяння, міг стати справді вільною дитиною Божою.
Роздумуючи над цим ділом милосердя, християнські спільноти просто не мають права забути про всіх тих, хто, виконуючи святий обов’язок Захисту Вітчизни і збереження рідної, Богом дарованої землі для теперішніх і майбутніх поколінь, потрапив у полон до ворога, що з хижацькою захланністю руйнує і поневолює все на власному шляху.
Біблійні тексти для поглиблених роздумів:
Бут 40 – «Ув’язнення Йосифа»;
Ді 12, 1-19 – «Ув’язнення і чудесне визволення Петра»;
Фл 1, 12-20 – «Ув’язнення Павла корисне для Євангелії»;
Ів 18, 1-11 – «Ув’язнення Ісуса»;
Мт 18, 21-35 – «Сім раз по сім – зразок прощення»;
Лк 23, 33-43 – «Розп’яття Ісуса».
Молитва
Отче наш Небесний, з синівською, трепетною любов’ю припадаємо до твоїх батьківських грудей і від усього серця дякуємо Тобі за Твого Сина, а Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який, будучи послушним Тобі в усьому, прийшов у сотворений Тобою світ, щоби своєю Пресвятою Кров’ю і хресною смертю вивести рід людський,
а разом з ним й усе Твоє створіння із тління смерті і з-під влади диявола.
Молимо Тебе і благаємо: дай нам ласку покаяння, серця наші сокруши,
розум протверези, щоби, визнавши у св. Тайні Покаяння всі наші гріхи проти Тебе, проти нашого ближнього і проти створеного в Твоєму Сині світу, ми могли звільнитись від усього того, що нас поневолює,
і стали гідними співбудівничими твого Царства посеред нас. Амінь
Молитовне намірення:
За усіх ув’язнених, полонених і несправедливо засуджених. За усіх тих, які через гріхи, особливо важкий гріх корупції та гріхи проти Божого створіння («екологічні гріхи»), втратили здатність правдиво дивитись на Богом створений світ, порушують заповіді суспільної справедливості та закривають перед собою двері Царства Небесного.
(Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині).
Дияконія:
Християнським громадам узяти під опіку місця ув’язнення, а саме допомагати в’язничним капеланам усім необхідним, щоби вони могли гідно вчинити це діло милосердя якнайкраще. Особисто відвідати ув’язненого ближнього та намагатися сприяти один одному у визволенні з тенет гріха.
Дані духовно-екологічні роздуми були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння » 2016