Історія Екзархату

Українська Греко-Католицька Церква на Півдні України на початку ХХ ст.

На початку ХХ ст. Українська Греко-Католицька Церква на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким розпочала душпастирську діяльність на півдні України. Перша світова війна спричинила міграцію з Галичини в різні регіони України, зокрема й на Одещину. Першим душпастирем для вірних УГКЦ в Одесі тоді був о. Ілля Кливак.

Народився майбутній священник 29 липня 1880 року в селі Перемилові (нині – Гусятинського району Тернопільської области). Зростав у побожній християнській сім’ї. Середню освіту здобув у Тернопільській гімназії, відтак упродовж 1902–1906 років навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії. 28 жовтня 1906 року рукоположений на священника. Відтоді розпочав своє служіння і проповідництво.

Дуже складним для о. Іллі був період Першої світової війни, яка принесла українському народові та Церкві багато горя. Після окупації Східної Галичини російськими військами отця заарештували й вивезли до Симбірська. Навесні 1915 року йому вдалося повернутись із заслання на терени Східної Галичини.

За дорученням митрополита Андрея Шептицького, о. Ілля Кливак переїхав до Одеси, де з весни 1917 року поєднував душпастирське служіння з активною релігійно-просвітницькою та громадською діяльністю. Про його служіння в Одесі повідомляв часопис Українського керівничого комітету «Українське слово», в якому, зокрема, вказано, що о. Ілля Кливак мав щодня о 08:30, а в неділю о 09:30 служити Божественну Літургію для греко-католиків у римо-католицькому костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, що на вул.Катерининській, 33.

Завдяки зусиллям о. Іллі та за згоди римо-католицького єпископа Йозефа Кесслера при костелі діяла українськомовна школа. Отець Кливак належав до Комітету допомоги українським біженцям і був головою одеської «Просвіти». Організовував в Одесі різні заходи, виступи, лекції в установах і навчальних закладах, публікував у місцевій пресі статті на релігійну тематику. Проте своїм пріоритетним завданням вважав згуртування греко-католицької громади в Одесі, а передовсім побудову першого в регіоні греко-католицького храму. У своїх проповідях умів зацікавити людей засадами християнства. Також відвідував інші міста півдня України і бачив потребу забезпечення їх священниками.

Тому в перспективі хотів відкрити в Одесі навчальний заклад – гімназію або католицький ліцей. Успіхи та виклики, з якими довелося зустрітись о. Іллі на душпастирському шляху, розкривають його листи до митрополита Андрея. В одному з них священник писав, що в Одесі та її околицях живе чимало греко-католиків, які прибули сюди в різний час із Галичини, Холмщини, Буковини, трапляються і білоруси. Ці вірні були здебільшого робітниками.

22 серпня 1918 року о. Ілля повідомив Владику про те, що місцева влада виділила ділянку під будівництво церкви, а Український керівничий комітет долучився до справи фінансово: надав десять тисяч карбованців на будівництво храму і двадцять п’ять тисяч на створення дитячого притулку. Ось як о. Ілля описав місцевість, відведену під храмову споруду: «Місце для церкви дуже пригоже, бо лучить місто з двома передмістями: Пересипом і Молдаванкою, чудний вид навкруги і домінує на оба передмістя, де живуть в більшості наші люди, і має вид на море, навіть є місцем, де сходяться трамваї з трьох чи чотирьох сторін світу».

За цим описом можна здогадатися, що храм УГКЦ в Одесі планували збудувати в районі сучасного Херсонського скверу. Виділена земельна ділянка мала приблизно п’ятсот сажнів (тринадцять арів) і коштувала 250 тисяч карбованців.
Греко-католики звернулися до митрополита Андрея Шептицького з проханням провести збір пожертв на спорудження храму в Одесі. У відповідь владика Андрей надіслав матеріальну допомогу на побудову церкви.

Згодом у листі до митрополита о. Ілля Кливак дякував не лише за фінансове сприяння у цій справі, а й за відправлені до Одеси книжки. З ініціативи священника їх продали, а частину виручених коштів віддали на будівництво храму.

Отець Ілля звітував і про численні звернення по фінансову допомогу до можновладців Одеси. Він, зокрема, повідомляв, що знайшов і винайняв у тимчасове користування для церковних потреб будинок за три тисячі шістсот карбованців. В одному з листів також просив митрополита Андрея відрядити для служіння в краї ще й інших священників та інформував про великі плани щодо розвитку УГКЦ в південному регіоні.

Однак бурхливі події осені 1917-го та зими 1918 року унеможливили реалізацію починань священника щодо побудови храму в Одесі.

Наразі немає документальних джерел 1919–1920 років, що підтверджували б перебування в той час о. Іллі Кливака в Одесі. Ймовірно, за більшовицького режиму йому було небезпечно залишатись у місті. Тому найвірогідніше, що десь на початку 1919 року священник виїхав із Одеси.

Але зусилля, які о. Ілля Кливак доклав для розбудови УГКЦ на півдні України, дали плоди в майбутньому.

Одесько-Кримський екзархат

На початку 90-х років ХХ ст., після виходу греко-католиків із підпілля та проголошення незалежности України, УГКЦ почала поновлювати свою діяльність не тільки на заході держави, а й на території центральних, східних і південних областей.

Першу парафію УГКЦ у Причорноморському регіоні України засновано 1991 року в Херсоні з ініціативи місцевих греко-католиків і названо на честь святих Кирила та Методія. Божественну Літургію у травні 1993 року тут вперше відслужив василіянин о. Ісидор Гончар. Від того часу о. Ісидор почав відвідувати греко-католиків ще й в інших населених пунктах Херсонської та Миколаївської областей.

Від 1992 року священник раз або двічі на місяць відправляв Божественну Літургію в Одесі, у квартирі парафіянки Мирослави Черній (Гладіної). Офіційно одеську греко-католицьку парафію засновано в 1994 році й названо на честь святих Бориса і Гліба.

Першою громадою на території Кримського півострова після виходу УГКЦ з підпілля стала парафія Успіння Пресвятої Богородиці в Севастополі. Її зареєстровано 19 серпня 1991 року. Протягом перших двох років існування громади в Севастополі богослужіння для вірних греко-католиків на великі свята звершувало духовенство Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ.

Тривалий час богослужіння відбувались у помешканні парафіянки Богдани Процак, а також у приміщенні, орендованому для настоятеля парафії. Першим душпастирем севастопольської громади греко-католиків упродовж 1993–1996 років був о. Анатолій Мазурик.

24 квітня 1992 року зареєстровано парафію також у Ялті. Її іменовано на честь свята перенесення мощей св. Миколая Мирликійського. Спочатку громада була дуже маленькою і налічувала від дев’яти до двадцяти п’яти осіб, переважно вихідців із західних регіонів України. Першим настоятелем парафії став о. Микола Шевчук, відряджений на прохання греко-католиків Ялти зі Львівської архиєпархії УГКЦ.

Упродовж 1996 – 2003 років парафії УГКЦ на півдні України та в Криму належали до Києво-Вишгородського екзархату. 28 липня 2003 року Синод єпископів УГКЦ з благословення Папи Римського Івана Павла II утворив Одесько-Кримський екзархат із осідком в Одесі. Першим очільником екзархату став преосвященний владика Василь Івасюк.

Екзархат охоплював Одеську, Миколаївську, Херсонську та Кіровоградську області й АР Крим. До утворення Одесько-Кримського екзархату на цих територіях уже діяло понад двадцять громад УГКЦ.

19 жовтня 2003 року екзарх Василь Івасюк звершив в Одесі свою першу Архиєрейську Божественну Літургію. 11 грудня 2005 року патріарх Любомир Гузар освятив церкву Св. Андрія Первозваного, що стала катедральним храмом екзархату.

Одеський екзархат

Одеський екзархат – складова частина УГКЦ – належить до Києво-Галицької митрополії. Він охоплює душпастирською опікою вірних на території Одеської, Миколаївської, Херсонської та Кіровоградської областей і має осідок в Одесі. Катедральним храмом екзархату є церква Святогоапостола Андрія Первозваного.

Загальна площа території екзархату – 110 961 квадратний кілометр, кількість населених пунктів – 3855.

Чисельність населення на території екзархату перевищує п’ять із половиною мільйонів осіб у чотирьох областях. Станом на 2023 рік екзархат загалом об’єднує 53 парафіяльні громади, в яких налічується близько десяти тисяч греко-католиків. Душпастирську опіку вірним надає 51 священнослужитель, із них шестеро – ієромонахи.

Також в екзархаті діють три чоловічі та чотири жіночі чернечі згромадження, в яких місійне служіння здійснюють двадцять богопосвячених осіб.

Утворення Одеського екзархату відбулося шляхом його виокремлення з Одесько-Кримського екзархату рішенням Синоду єпископів УГКЦ, яке 13 лютого 2014 року благословив Папа Римський Франциск. Понтифік дав свою згоду і на канонічне обрання Синодом єпископів УГКЦ першого екзарха Одеського й адміністратора Кримського екзархату УГКЦ. Ним став преподобний о. Михаїл Бубній, ЗНІ, дотеперішній настоятель монастиря отців редемптористів в Івано-Франківську та парох парафії Матері Божої Неустанної Помочі. Святий Престол надав новообраному владиці титулярний осідок Тубурсікум-Буре.
Хіротонія екзарха Одеського й адміністратора Кримського екзархату відбулася 7 квітня 2014 року в Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, а інтронізація – 12 квітня в Одесі.

Як зазначив владика Михаїл Бубній, основним пріоритетом його єпископського служіння на півдні України є розвиток Одеського екзархату – «персональний розвиток, розвиток парафій, інтелектуальний і духовний розвиток священників, ну і, звісно, розбудова церковних структур екзархату».

Особливу вагу має також постійна формація священників, щоби ті, які вже служать, могли брати участь у різноманітних курсах підвищення кваліфікації. Священник мусить повсякчас працювати над собою, зростати духовно й інтелектуально. Для цього діють спеціальні освітні програми, програма постійної формації для духовенства, реколекції.

«Від того, як священник працюватиме над собою і над своїм зростанням, залежатиме також духовний, якісний і кількісний зріст парафії. Південні терени вкрай потребують нашого служіння», – каже владика. «Маємо насамперед забезпечити потреби наших вірних УГКЦ. Але мусимо взяти до уваги, що тут ще багато нехрещених людей, дуже далеких від Бога і духовного життя. Щороку тільки в Одесі відбувається по кілька хрещень дорослих осіб. Тобто люди, приходячи до нашої Церкви, відкривають для себе духовний світ, відкривають свої серця для Бога і прагнуть Йому служити в нашій Церкві.

Ми не закриваємося лише для своїх людей. Наша Церква завжди була відкрита до всіх охочих і тих, хто шукає Бога. Тому задоволення духовних потреб людей – це також пріоритет у моєму служінні на цих теренах. І хочу сказати, що майбутнє нашої Церкви на цих теренах дуже велике!» – підсумовує бачення свого єпископського служіння сам владика Михаїл Бубній.