• 013.jpg
  • 014.jpg
  • 015.jpg
  • 016.jpg
  • 017.jpg
  • 018.jpg
  • 019.jpg
  • 020.jpg
  • 021.jpg
  • 022.jpg
  • 023.jpg
  • 024.jpg
  • 025.jpg
  • 026.jpg
  • 027.jpg
  • 028.jpg
  • 029.jpg
  • 031.jpg
  • 032.jpg
  • 033.jpg

На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці,
 Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь

Смиренний Святослав,

Божою милістю і в повному сопричасті з Римським Апостольським престолом
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам
Києво-Галицької митрополії

Мир вам у Господі!

Місто Вишгород, розташоване на правому березі Дніпра неподалік Києва, уперше згадується в «Повісті временних літ» під 946 роком як град київської княгині Ольги («град Вользин») на важливому торгівельному шляху й річковій переправі, в околицях якого знаходилися значні поклади бурштину. За часів хрестителя України-Русі Володимира Великого поселення стало заміською резиденцією великих князів київських, а з 1070-х рр. – центром Вишгородського удільного князівства.

Невдовзі після трагічної загибелі в 1015 р. двох синів св. Володимира Великого – Бориса (24 липня 1015 р. на березі степової річки Альти; тепер це місто Бориспіль) і Гліба (5 вересня на річці Смядинь неподалік від Смоленська), убитих за наказом їхнього брата Святополка Окаянного, великий князь київський Ярослав Мудрий (1019-1054) наказав перенести їхні нетлінні останки до Вишгорода й поховати у церкві Святого Василія Великого. Згодом на місці згорілого храму князь Ярослав збудував каплицю, в якій гроби з останками обох святих були виставлені для загального почитання. Із часом почали з’являтися повідомлення про чудесні оздоровлення коло гробу, і Ярослав Мудрий вирішив звести на честь князів-страстотерпців нову церкву з п’ятьма банями й настінними розписами житійного циклу. «Читання» Нестора Літописця описує здійснене в 1020-х рр. «архиєпископом Йоаном» і за участю київського князя освячення Вишгородського храму й урочисте перенесення до нього мощів святих обох мучеників, що завершилося канонізацією Бориса та Гліба, яких відтоді почали прославляти як «заступників Руської землі».

20 травня 1072 р. мощі святих перенесено до нової церкви (збудованої київським князем Ізяславом Ярославичем). В урочистостях взяли участь усі троє синів Ярослава Мудрого, митрополит Георгій (1062/67-1077/79) і четверо підлеглих йому єпископів - із Переяслава, Чернігова, Білгорода та Юр’єва. Після нетривалого запустіння Борисоглібську церкву у Вишгороді на початку XII ст. відбудували й влаштували в ній коштовно оздоблену раку для князів-мучеників. Урочисте освячення нового мурованого храму 1 травня 1115 р. митрополитом Никифором (1103/04-1121) та ініційоване київським князем Володимиром Мономахом перенесення 2 травня мощів святих Бориса і Гліба стали чи не найбільшими релігійними урочистостями на Русі за участю багатьох тисяч прочан «з усієї Руської землі та інших країн». Відтоді до Вишгорода сходилися численні паломники не тільки з Києва, а й з усієї Східної Слов’янщини.

Іншим осередком духовного життя у Вишгороді був Богородичний дівочий монастир, де зберігався Чудотворний образ Вишгородської Богородиці типу Елеуса (Замилування), привезений у 1131 р. київським князем Мстиславом Володимировичем з Константинополя як дар царгородського патріарха. У 1155 р. владимирсько-суздальський князь Андрій Боголюбський, захопивши і частково зруйнувавши Вишгород, вивіз ікону з міста до Владимира-на-Клязьмі, після чого образ отримав ще одну назву Володимирської Богородиці. Наприкінці XV ст. вона опинилася в Москві, ставши національною реліквією Росії, а з 1930 р. перебуває на зберіганні в Третьяковській галереї.

Тож ще на початку XI ст. Вишгород, як місце поховання перших руських святих і культовий осередок почитання Вишгородської чудотворної ікони Богоматері,  став одним із найважливіших духовних осередків Київської Русі та найбільшим паломницьким центром Київської митрополії княжих часів.

Напередодні проголошення Незалежності України у Вишгороді було засновано одну з перших поза межами Галичини греко-католицьких громад в Україні – Святого Андрія Первозванного. У 1991 р. за участю нашого славного попередника Мирослава Івана кардинала Любачівського освячено хрест на місці будівництва святині.

Завдяки Божому благословенню збудовано новий мурований храм Вишгородської Богородиці, який став місцем офіційних паломництв вірних нашої церкви (нижній храм собору посвячений св. Андрію Первозванному). У соборі зберігається і молитовно вшановується точна копія Вишгородської (Владимирської) ікони Божої Матері, яку Андрій Боголюбський вивіз у середині XII ст.

1 листопада 2015 року ми проголосили собор Вишгородської Богородиці відпустовим місцем з правом уділення повного відпусту. Це рішення було затверджено декретом Апостольської пенітенціарії, в якому  собору Вишгородської Богородиці надано статус духовного споріднення з Марійськими базиліками світу.

Зваживши на душпастирські потреби та дбаючи про поширення серед вірних культу Пресвятої Марії, Вседіви, Богородиці, - яку Христос установив Матір’ю всіх людей і яку Церква доручає для особливого й синівського почитання, -

враховуючи норми канонів 40 та 886
Кодексу канонів Східних Церков (ККСЦ),

ми, отримавши згоду Синоду Єпископів
Києво-Галицької Митрополії УГКЦ (постанова №5),
що проходив 6 жовтня 2017 року Божого
в резиденції Отця і Глави УГКЦ у м. Києві,
владою нам даною

проголошуємо

собор Вишгородської Богородиці,
в котрому знаходиться копія Вишгородської чудотворної ікони Богородиці,

Марійським відпустовим центром
Києво-Галицької митрополії
Української Греко-Католицької Церкви.

Заохочуємо і надалі продовжувати різні прощі до цього місця, особливо на свята, присвячені Пресвятій Богородиці.

 

Декрет набирає чинності 15 лютого 2018 року Божого
у свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Усе це вчинили ми на славу Божу,
на скріплення Христової Церкви та для добра вірних.

 

+ СВЯТОСЛАВ

о. Микола Сулима,
канцлер Курії
Верховного Архиєпископа УГКЦ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святих младенців, за Христа вбитих у Вифлеємі,
11 січня 2018 року Божого