• 003.jpg
  • 004.jpg
  • 005.jpg
  • 006.jpg
  • 007.jpg
  • 008.jpg
  • 013.jpg
  • 014.jpg
  • 015.jpg
  • 016.jpg
  • 017.jpg
  • 018.jpg
  • 019.jpg
  • 020.jpg
  • 021.jpg
  • 022.jpg
  • 023.jpg
  • 024.jpg
  • 025.jpg
  • 026.jpg

Звернення Патріарха УГКЦ

Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви!

Христос воскрес!

 

Богоотець Давид перед отіненим ковчегом граючи веселився.
Ми ж, народ Божий, святий, прообразів здійснення бачивши,
Веселімось у Бозі, бо воскрес Христос як всемогутній.

Пісня 4 Канону Воскресної утрені

 

Дорогі в Христі!

Сьогодні в усій Україні та на поселеннях християни сповнюються невимовною радістю. У ту мить, коли вперше чуємо наше традиційне великоднє привітання «Христос воскрес!», у душі кожного з нас, від наймолодшого до найстаршого, відбувається якась глибока зміна. Ми відчуваємо, як зникають усі проблеми і виклики нашого життя, як змиваються всі турботи та кожна журба, наче «тане віск від лиця вогню». Оця радість є плодом Святого Духа та правдивим знаком, що воскреслий Господь присутній у наших серцях.

Детальніше: Великоднє послання Блаженнішого Святослава

Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав (Мт. 28, 19-20).

Дорогі і возлюблені в Христі душпастирі!
Достойні брати-семінаристи!

Насамперед хочу привітати вас усіх із днем Христового священика! Сьогодні, у Страсний четвер, ми споминаємо, як наш Господь Ісус Христос служить своїм учням, умиває їм ноги, згуртовує їх до світлиці, щоб спожити пасху, промовляє до них і супроводить їх та залишає найбільший дар для людства – Себе у  Пресвятій Євхаристії, і для її постійного звершення встановлює Святе Таїнство Священства. І ми запрошені нашим Спасителем іти слідом за Ним, уподібнюватися до Нього, бути Його слугами, давати  щедро Його іншим, служити,  бо Христос прийшов, щоб послужити і віддати своє життя за багатьох (пор. Мт. 20, 28). Посланництво, яке нам доручив із доброти своєї Господь, не є нашим привілеєм чи заслугою, а покликанням, даром Божої любові та великою відповідальністю.

Детальніше: Послання Блаженнішого Святослава до священиків на Великий четвер

Сьогодні ми знову ділимося невимовною радістю святого Різдва, яка наповнює серце кожного віруючого. Божий Син став одним із нас, взявши собі за матір Діву з Назарета...

 

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам та митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,
що задля вас став бідним, бувши багатим,
щоб ви його вбожеством розбагатіли.

2 Кор. 8, 9

Детальніше: РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці,
 Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь

Смиренний Святослав,

Божою милістю і в повному сопричасті з Римським Апостольським престолом
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам
Києво-Галицької митрополії

Мир вам у Господі!

Місто Вишгород, розташоване на правому березі Дніпра неподалік Києва, уперше згадується в «Повісті временних літ» під 946 роком як град київської княгині Ольги («град Вользин») на важливому торгівельному шляху й річковій переправі, в околицях якого знаходилися значні поклади бурштину. За часів хрестителя України-Русі Володимира Великого поселення стало заміською резиденцією великих князів київських, а з 1070-х рр. – центром Вишгородського удільного князівства.

Невдовзі після трагічної загибелі в 1015 р. двох синів св. Володимира Великого – Бориса (24 липня 1015 р. на березі степової річки Альти; тепер це місто Бориспіль) і Гліба (5 вересня на річці Смядинь неподалік від Смоленська), убитих за наказом їхнього брата Святополка Окаянного, великий князь київський Ярослав Мудрий (1019-1054) наказав перенести їхні нетлінні останки до Вишгорода й поховати у церкві Святого Василія Великого. Згодом на місці згорілого храму князь Ярослав збудував каплицю, в якій гроби з останками обох святих були виставлені для загального почитання. Із часом почали з’являтися повідомлення про чудесні оздоровлення коло гробу, і Ярослав Мудрий вирішив звести на честь князів-страстотерпців нову церкву з п’ятьма банями й настінними розписами житійного циклу. «Читання» Нестора Літописця описує здійснене в 1020-х рр. «архиєпископом Йоаном» і за участю київського князя освячення Вишгородського храму й урочисте перенесення до нього мощів святих обох мучеників, що завершилося канонізацією Бориса та Гліба, яких відтоді почали прославляти як «заступників Руської землі».

20 травня 1072 р. мощі святих перенесено до нової церкви (збудованої київським князем Ізяславом Ярославичем). В урочистостях взяли участь усі троє синів Ярослава Мудрого, митрополит Георгій (1062/67-1077/79) і четверо підлеглих йому єпископів - із Переяслава, Чернігова, Білгорода та Юр’єва. Після нетривалого запустіння Борисоглібську церкву у Вишгороді на початку XII ст. відбудували й влаштували в ній коштовно оздоблену раку для князів-мучеників. Урочисте освячення нового мурованого храму 1 травня 1115 р. митрополитом Никифором (1103/04-1121) та ініційоване київським князем Володимиром Мономахом перенесення 2 травня мощів святих Бориса і Гліба стали чи не найбільшими релігійними урочистостями на Русі за участю багатьох тисяч прочан «з усієї Руської землі та інших країн». Відтоді до Вишгорода сходилися численні паломники не тільки з Києва, а й з усієї Східної Слов’янщини.

Іншим осередком духовного життя у Вишгороді був Богородичний дівочий монастир, де зберігався Чудотворний образ Вишгородської Богородиці типу Елеуса (Замилування), привезений у 1131 р. київським князем Мстиславом Володимировичем з Константинополя як дар царгородського патріарха. У 1155 р. владимирсько-суздальський князь Андрій Боголюбський, захопивши і частково зруйнувавши Вишгород, вивіз ікону з міста до Владимира-на-Клязьмі, після чого образ отримав ще одну назву Володимирської Богородиці. Наприкінці XV ст. вона опинилася в Москві, ставши національною реліквією Росії, а з 1930 р. перебуває на зберіганні в Третьяковській галереї.

Тож ще на початку XI ст. Вишгород, як місце поховання перших руських святих і культовий осередок почитання Вишгородської чудотворної ікони Богоматері,  став одним із найважливіших духовних осередків Київської Русі та найбільшим паломницьким центром Київської митрополії княжих часів.

Напередодні проголошення Незалежності України у Вишгороді було засновано одну з перших поза межами Галичини греко-католицьких громад в Україні – Святого Андрія Первозванного. У 1991 р. за участю нашого славного попередника Мирослава Івана кардинала Любачівського освячено хрест на місці будівництва святині.

Завдяки Божому благословенню збудовано новий мурований храм Вишгородської Богородиці, який став місцем офіційних паломництв вірних нашої церкви (нижній храм собору посвячений св. Андрію Первозванному). У соборі зберігається і молитовно вшановується точна копія Вишгородської (Владимирської) ікони Божої Матері, яку Андрій Боголюбський вивіз у середині XII ст.

1 листопада 2015 року ми проголосили собор Вишгородської Богородиці відпустовим місцем з правом уділення повного відпусту. Це рішення було затверджено декретом Апостольської пенітенціарії, в якому  собору Вишгородської Богородиці надано статус духовного споріднення з Марійськими базиліками світу.

Зваживши на душпастирські потреби та дбаючи про поширення серед вірних культу Пресвятої Марії, Вседіви, Богородиці, - яку Христос установив Матір’ю всіх людей і яку Церква доручає для особливого й синівського почитання, -

враховуючи норми канонів 40 та 886
Кодексу канонів Східних Церков (ККСЦ),

ми, отримавши згоду Синоду Єпископів
Києво-Галицької Митрополії УГКЦ (постанова №5),
що проходив 6 жовтня 2017 року Божого
в резиденції Отця і Глави УГКЦ у м. Києві,
владою нам даною

проголошуємо

собор Вишгородської Богородиці,
в котрому знаходиться копія Вишгородської чудотворної ікони Богородиці,

Марійським відпустовим центром
Києво-Галицької митрополії
Української Греко-Католицької Церкви.

Заохочуємо і надалі продовжувати різні прощі до цього місця, особливо на свята, присвячені Пресвятій Богородиці.

 

Декрет набирає чинності 15 лютого 2018 року Божого
у свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Усе це вчинили ми на славу Божу,
на скріплення Христової Церкви та для добра вірних.

 

+ СВЯТОСЛАВ

о. Микола Сулима,
канцлер Курії
Верховного Архиєпископа УГКЦ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святих младенців, за Христа вбитих у Вифлеємі,
11 січня 2018 року Божого

Сімдесят років тому над нашою Церквою в повоєнній Польщі нависла смертельна загроза. Ідеологічний і політичний контекст, а також ідеї, ворожі самому існуванню УГКЦ, призвели до організації примусової депортації населення під назвою «Акція „Вісла”», яка завдала великих страждань сотням тисяч невинних людей...

ПОСЛАННЯ 
БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА
У СІМДЕСЯТУ РІЧНИЦЮ АКЦІЇ «ВІСЛА»

Високопреосвященним і преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Слава Ісусу Христу!

Смерть поглинута перемогою.
Де твоя, смерте, перемога?
Де твоє, смерте, жало?
 (1 Кор. 15, 54-55).

Дорогі в Христі!

Сімдесят років тому над нашою Церквою в повоєнній Польщі нависла смертельна загроза. Ідеологічний і політичний контекст, а також ідеї, ворожі самому існуванню УГКЦ, призвели до організації примусової депортації населення під назвою «Акція „Вісла”», яка завдала великих страждань сотням тисяч невинних людей. Метою проведення операції «Вісла» було примусове переселення українців із чітко визначених територій на південно-східному прикордонні Польської Народної Республіки із забороною самовільного повернення на рідні землі. Рішення про проведення акції було ухвалено на спеціальному засіданні Політбюро Польської робітничої партії 29 березня 1947 року, а сама операція розпочалася 28 квітня 1947 року і охопила території Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини.

Згадуючи цей жахливий період, святий Іван Павло ІІ 2 червня 1991 року у своїй промові до греко-католиків Польщі, присутніх у соборі Святого Івана Хрестителя в Перемишлі, сказав: «Справді великого приниження зазнала Українська Греко-Католицька Церква на своїх рідних землях протягом сорока п’яти років переслідування. Усі без винятку її єпископи потрапили до в’язниці. Сотні священиків і тисячі найбільш ревних вірних були заарештовані, вислані на примусові роботи і довічне поневолення. У цієї Церкви відібрали всі храми, духовні семінарії та видавництва, знищили всі її церковні структури. Її позбавили навіть права на власне ім’я. Назва цієї Церкви звучала тільки тоді, коли на неї зводили наклепи».

Священики, які мужньо протистояли тоталітарній системі…, все-таки надалі служили своїм вірним: організовували душпастирство, хрестили дітей, сповідали та вінчали нові подружжя. Так посеред смертельної небезпеки в житті нашої Церкви і нашого народу діяв Дух воскреслого Христа

Подібні випробування випали і на долю Греко-Католицької Церкви в Польщі. Єпископи і священики в переважній більшості були змушені покинути Перемишльську єпархію, а храми були відібрані та зачинені. Єпископів Йосафата Коциловського і Григорія Лакоту та значну кількість священиків і вірних арештували й вивезли до табору в Явожні. Ті, що залишилися на волі, були змушені діяти підпільно.

У такій драматичній ситуації Апостольська Столиця надала спеціальні права примасам Польщі, щоб узяли під душпастирську опіку розпорошених по всій території вірних і духовенство зруйнованої комуністичною владою Перемишльської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини. Священики, які мужньо протистояли тоталітарній системі, наражаючись на величезну небезпеку, все-таки надалі служили своїм вірним: організовували душпастирство, хрестили дітей, сповідали та вінчали нові подружжя. Так посеред смертельної небезпеки в житті нашої Церкви і нашого народу діяв Дух воскреслого Христа, який провадив нас «через терни до зірок», через утиски – до слави нового відродженого в Господі нашого церковного і національного буття.

 

Нехай же буде дяка Богові,
який дає нам перемогу
через Господа нашого Ісуса Христа
 (1 Кор. 15, 57).

По сорока роках переслідувань Греко-Католицької Церкви в Польщі, у 1989 році їй було повернуто право на існування та свободу. Зараз вона переживає своє духовне відродження і може успішно розвивати парафіяльне життя, проводити катехизацію та плекати свою візантійсько-українську ідентичність. Усе це стало можливим великою мірою завдяки жертовному служінню і невтомній праці її незламних духовних провідників та мирян, які любили свою Церкву, присвячували їй усе своє життя, свої сили та здібності. Заради неї вони терпіли переслідування, страждання і нелюдські приниження. Усі вони залишаються в нашій пам’яті і в серцях як непохитні та віддані до кінця Богові, рідній Церкві-мучениці та прабатьківській вірі. За це героїчне свідчення складаємо їм від імені всієї Української Греко-Католицької Церкви подяку, яка випливає з глибини нашого серця, сповненого невимовною вдячністю.

Схиляємо наші голови перед бабусями, дідусями та батьками, які не боялися і присвячували свій час релігійному вихованню своїх дітей та онуків, допомагаючи їм залишитися вірними своїй Церкві

Віддаємо данину вдячності архипастирям – єпископам, які доклали величезних зусиль, піднімаючи нашу Церкву з руїни. Дякуємо священикам і богопосвяченим особам, які з гідною захоплення посвятою працювали в щоразу чисельніших новостворених громадах. Із пошаною звертаємо погляд на кожну родину, у котрій зберігали греко-католицьку тотожність через щоденну молитву, читання Катехизму та Святого Письма. Схиляємо наші голови перед бабусями, дідусями та батьками, які не боялися і присвячували свій час релігійному вихованню своїх дітей та онуків, допомагаючи їм залишитися вірними своїй Церкві, традиції та духовності.

Цю нашу подяку остаточно скеровуємо до Господа Бога, який став «скелею пристановища для нас, твердинею міцною, щоб нас врятувати» (пор. Пс. 71, 3). Це Господь дав силу своєму народові (пор. Пс. 29, 11) і необхідну благодать, щоб посеред жорстоких переслідувань і утисків не захитатися у вірі, не відступити від Христа, але протягом майже півстоліття давати свідчення перед світом про Божу силу, яка виявляється у людській немочі, а навіть – у людському безсиллі (пор. 2 Кор. 12, 9-10). Тепер ми, спогадуючи трагічний досвід, який пережили сини і дочки нашої Церкви та нашого народу в минулому столітті, спільно можемо свідчити перед Богом і перед іншими народами: «Все, що народжується від Бога, перемагає світ. І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 4, 5).

 

Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні,
визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно
та знайте, що труд ваш у Господі не марний
 (1 Кор. 15, 58).

Сьогодні постає перед всіма нами завдання не тільки згадати невинні жертви та засудити скоєне супроти нашої Церкви зло, а й зробити так, щоб це зло вже більше нами не володіло, але щоб було повністю подолане Христовим Духом прощення, примирення і любові. Тому чергова річниця проведення злочинної депортації повинна слугувати нам нагодою для зцілення пам'яті, щоб, пізнавши правду, ми силою і діянням Божого Духа стали вільнішими та сильнішими.

Ми хочемо пізнати всю правду не для того, щоб зосереджуватися над завданими кривдами чи нарікати або дорікати іншим. Ми хочемо перемогти біль прощенням, насильство – лагідністю, зло – добром

Ми хочемо пізнати всю правду не для того, щоб зосереджуватися над завданими кривдами чи нарікати або дорікати іншим. Ми хочемо перемогти біль прощенням, насильство – лагідністю, зло – добром. Ми хочемо оздоровлювати нашу пам'ять, щоб не бути її заручниками. Ми хочемо пам'ятати, щоб запобігати і в такий спосіб шукати справжнього примирення та порозуміння.

Тож пам'ять про акцію «Вісла» та її трагічні наслідки має привести нас до міжнаціонального польсько-українського порозуміння та діалогу. Із вдячністю стверджуємо, що в польському церковному і суспільному середовищі не бракує людей, відкритих до цієї спільної мандрівки зцілення, взаємного прощення і повного примирення. Ми переконані, що лише благодаттю Святого Духа – Духа любові, святості та прощення – можемо лікувати рани нашої національної пам’яті, любити Бога і ближнього та в мирі будувати наш спільний європейський дім, запевняючи гідне майбутнє для прийдешніх поколінь українців і поляків, що споконвіку жили і надалі повинні жити поруч, як добрі сусіди і брати у вірі.

Той же Дух Святий – «Дух істини і життя Податель» – нехай дасть усій нашій Церкві в Польщі натхнення до нової надії і до оживлення духовного життя в наших парафіях, спільнотах і родинах. Теперішні часи спонукають особливо молоде покоління вірних Української Греко-Католицької Церкви йти вперед: бути вимогливими до самих себе, ставити собі високі цілі й намагатися осягнути їх, крокуючи дорогою Божих заповідей, Христової євангельської науки.

Важливим завданням для нашої Церкви в Польщі, як, зрештою, у багатьох країнах західного світу, є належна відкритість та інтегрування новоприбулих з України до наших парафіяльних структур і громадських організацій. Тут необхідно проявити велику творчість і дати себе провадити Святому Духові

Серед викликів, які стоять перед Церквою в Польщі, є необхідність оживити наше парафіяльне життя у світлі програми «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Нашим великим побажанням до всіх душпастирів і вірних є так організовувати парафіяльне життя, щоб наші церковні громади дійсно були місцем плекання і передавання живої віри, –віри, яка кормиться Святими Таїнствами та Божим Словом і яка проявляється в діяльному служінні ближньому, незалежно від конфесійної чи національної приналежності. Особливу опіку слід запевнити молоді та нашим родинам, які мають ставати не лише адресатами проповіді Церкви, а й активними співпрацівниками пастирів у ділі проголошення Євангелія в сучасному світі. Ще одним важливим завданням для нашої Церкви в Польщі, як, зрештою, у багатьох країнах західного світу, є належна відкритість та інтегрування новоприбулих з України до наших парафіяльних структур і громадських організацій. Тут необхідно проявити велику творчість і дати себе провадити Святому Духові, який спонукає Церкву шукати розпорошених і загублених овечок (пор. Мт. 18, 12-13) та «єднає усю церковну спільноту» (Стихира з Вечірні П’ятдесятниці). Урешті, маємо бути готовими і відкритими ділитися скарбом нашої віри з усіма, із ким ми живемо на тій самій землі, даючи свідчення великим ділам Божим, які проявилися в житті нашої Церкви і нашого народу. Словами самого Христа Господа закликаємо всіх пастирів і вірних нашої Церкви в Польщі: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16).

Із цими думками і побажаннями огортаємо всіх вас нашою молитвою та любов’ю у Христі-Господі, поручаючи вас небесному покрову і заступництву Пресвятої Богородиці та усіх святих і блаженних новомучеників української землі!

Благословення Господнє на вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Преподобного Ісаакія Далматського,
12 червня 2017 року Божого

Сторінка 1 із 6