• 015.jpg
  • 016.jpg
  • 017.jpg
  • 018.jpg
  • 019.jpg
  • 020.jpg
  • 021.jpg
  • 022.jpg
  • 023.jpg
  • 024.jpg
  • 025.jpg
  • 026.jpg
  • 027.jpg
  • 028.jpg
  • 029.jpg
  • 030.jpg
  • 031.jpg
  • 032.jpg
  • 033.jpg
  • 034.jpg

Ініціатива проведення такої зустрічі належала настоятелю парафії о. Григорію Рогацькому, і як він сам про це казав, була пов’язана як з «Роком богопосвяченого життя, який нині переживає уся Вселенська Церква, так і з роком митрополита Андрія Шептицького, яким оголошено нинішній рік в Українській Греко-католицькій Церкві. Ідея зустрічі полягала в тому, щоб зібрати усіх ченців і черниць, які або походять з Вінниці, або служать чи колись служили у Вінниці».

Розпочинаючи зустріч виступом на тему Року богопосвяченого життя, Голова комісії УГКЦ у справах монашества Екзарх Одеський владика Михаїл Бубній, підкреслив, яке значення надає монашеству Святіший Отець Франциск. «Особливо актуальним для нашої країни є те, що монашество є нероздільною спадщиною християнських Церков і тому Святіший Отець наголошує на тому, щоб воно стало знаком єднання християн. Святіший Отець заохочує єпископів прийняти цей дар для Церкви, який може спричинитися до оживлення парафій, щоб жива парафія стала для кожного вірного місцем зустрічі з живим Ісусом Христом», — сказав владика.

Роздумами про природу богопосвяченого життя з учасниками зустрічі поділився синкел у справах монашества Київської Архиєпархії УГКЦ настоятель Патріаршого Собору в Києві о. Ніканор Лоїк МСУ: «Коли на наших монастирських радах ми обговорюємо поточні проблеми нашого життя, то неодмінно зіштовхуємось з питанням: «Хто такий монах?». І завжди приходимо до відповіді: “Монах – це я”. Коли Господь Ісус після свого Воскресіння зустрівся зі своїми учнями, Він сказав їм: “Доторкніться до Мене. Дух не має кіток і тіла, а Я їх маю”. Отже монах, котрий наслідує Господа Христа – це людина, це християнин. Василь Великий казав, що монах – «це досконалий християнин». Досконалість не дається, вона – досягається. Монах намагається уподібнитись до ангела – не значить, що він ним вже став, але в нього є таке прагнення. Ми часто творимо собі ілюзії про богопосвячене життя, переконуючи себе в тому, що богопосвячена особа має бути такою, якою б ми хотіли її бачити. Але для нас головне не те, якими ми є, а те, що нас покликав Ісус Христос. І наше посланництво в світі полягає в тому, щоб перекласти Євангеліє в повсякденне життя, щоб бачити знаки часу  очами віри».

«Криза покликань, яка нині існує в світі, — продовжив о. Ніканор, — є для нас викликом, що спонукає нас до більш ревної молитви за витривалість в покликанні. Наше завдання ми бачимо в тому, щоб свідчити присутність Ісуса Христа в світі. А свідчити — це не тільки йти і проголошувати Євангеліє. Адже безустанна молитва в монастирях – це теж свідчення того, що в сучасному світі, який женеться тільки за матеріальними достатками, є люди, які приймають Євангеліє не як розповідь, а як життя». Підводячи підсумок свого виступу, о. Ніканор заохотив «частіше ставити питання: “Хто такий монах?”, тому що пошук відповіді до нього неодмінно показує, що природа монашества має свої коріння в таїнстві хрещення».

Про приклад чернечого життя, який дав митрополит Андрій Шептицький розповів голова Місії «Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ» о. Полікарп Марцелюк ЧСВВ. Докладно розповідаючи про шлях Андрія Шептицького до монашества, він особливо зупинився на тій ролі, яку відіграли батьки у розпізнанні ним свого покликання і ствердженні у переконанні, що це саме його покликання. «Нехай життєве гасло преподобного Андрія: «Я би всіх вас хотів привести до Христа», стануть також і нашим гаслом. Адже найкраще вшанування його пам’яті – зробити його ідеали своїми».

Про значення середовища, в якому народжуються покликання, говорив священик-єзуїт о. Олексій Бределєв. На першому місці він поставив Церкву, оскільки «покликання народжується в Церкві і для Церкви. Якщо покликання з Церквою не пов’язане – це тільки спосіб переживання життя в самотності, який може і мати певну вартість, але не є богопосвяченим життям. Друге місце – це країна. Ставлю її на друге місце не тому, що вважаю родинне середовище менш важливим. Але ментальність народу тієї чи іншої країни також має вплив на розпізнання покликання. Так, наприклад, в останній час більше покликань до священства і чернецтва народжується серед католиків буддистського В’єтнаму, ні ж у традиційно католицьких країнах Латинської Америки. Але країна складається з родин. І тому родині належить надзвичайно важлива роль. Про це, зокрема, свідчать приклади з життя родини Шептицьких, про які ми чули. Адже молодій людині, вихованій у дусі довіри Богу, легше прийняти Його волю і захищати своє покликання. А для цього потрібна довіра Богу з боку самих батьків …»

Отець Олексій поділився з присутніми своїм особистим свідченням того, як народжувалось його покликання. Батько Олексія був віруючою людиною, але, будучи військовослужбовцем Радянської армії, не мав можливості визнавати свою віру відкрито. Ходити до храму і батько, і син почали вже після розвалу Союзу. Беручи участь в житті парафії Матері Божої Ангельської в Вінниці, Олексій почув заклик стати «воїном Ісуса», що і привело його до ордену Єзуїтів. Роль же країни у формуванні його покликання і утвердження в ньому виявилась у бажанні нести світло Христової віри серед народу України. Нині о. Олексій служить у Львові.

Не секрет, що дуже часто хлопцеві чи дівчині, які обирають шлях богопосвяченого життя, доводиться не тільки довго і наполегливо переконувати своїх батьків, але й долати їхній опір. Страх розриву відносин з батьками, звичайно, не тільки не сприяє зміцненню молодих людей у їхньому покликанні, але й може його загубити. Про те, що цього не тільки не потрібно боятися, а й що богопосвячене життя дітей може стати великою благодаттю для їхніх батьків, говорить свідчення, яке дала сестра-каносіянка Оксана Пятковська. Оксана виросла в невіруючій родині і її бажання присвятити життя Богу викликало різкий спротив батьків. «Тепер же, — розповіла с. Оксана, — моя мати каже: “Я найщасливіша матір на світі. Адже в житті моєї доньки виконується воля Бога”. Після того, як я пішла в монастир, мати сама прийшла до Церкви і приєдналась до спільноти одного із світських згромаджень». Сестра Оксана сказала також і про те, яку допомогу у розпізнанні покликання вона отримала спочатку в спільноті Францисканської молоді, потім – у Неокатехуменальній спільноті.

Про свій шлях до монашества і священства розповів нинішній настоятель греко-католицької парафії в м. Бар о. Мілекій Батіг, ЧСВВ. Свідченнями поділились також і батьки, чиї діти обрали чернече життя: п. Василь Глова, чия донька була сестрою згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії, а також п. Ярослав і п. Людмила Кінас – їхня донька, с. Марія Кінас, є монахинею згромадження Сестер-Редемптористок. Владика Михаїл висловим їм щиру подяку за допомогу дочкам у розпізнанні покликання і утвердженні в ньому.

Кульмінаційним пунктом зустрічі стала Архиєрейська Літургія, яку в неділю 8 листопада очолив Преосвященний Владика Михаїл. Проголошуючи проповідь, він заохотив усіх учасників Літургії до ревної молитви за нові покликання до богопосвяченого життя: «Якщо запалити навіть маленьку свічку, темрява зникає. Проситимемо Господа, щоб тих, хто обиратимуть життя цілковито присвячене служінню Йому і ближнім, ставало все більше і більше, щоб їхнє життя ставало світлом, яке розсіюватиме темряву нинішнього світу».

Зустріч завершилась спільною молитвою за духовні покликання, складеною Андрієм Шептицьким у 23-річному віці.

Владика Михаїл прокоментував для CREDO важливість і перспективи розвитку богопосвяченого в Католицькій Церкві в Україні: «Монашество – серце Церкви, яке пульсує і дає Церкві життя. Разом з тим, це є також служінням для ближніх, тому без цієї місії майбутнє Церкви важко, якщо не сказати – неможливо уявити. Як Одеський Екзарх, я намагаюсь, у міру можливості, запрошувати до екзархату монахів  і монахинь різних згромаджень. Як Голова комісії у справах монашества, я бачу  перспективу в тому, щоб пробуджувати нові покликання до чернецтва всюди, де є наша Церква, особливо – в південних і східних регіонах нашої країни».

Звертаючись до читачів, владика висловив побажання: «вдосконалювати себе у вірі і за допомогою прочитаного на сторінках CREDO пізнавати Церкву і наскільки кожний має можливість сприяти у виконанні її місії в нашій країні і в усьому світі». 

 

Прес-служба Одеського екзархату
Джерело: CREDO