• 0100.jpg
  • 0101.jpg
  • 0102.jpg
  • 0103.jpg
  • 0104.jpg
  • 0105.jpg
  • 0106.jpg
  • 0107.jpg
  • 0108.jpg
  • 0109.jpg
  • 0110.jpg
  • 0111.jpg
  • 0112.jpg
  • 0113.jpg
  • 0114.jpg
×

Попередження

JFolder::files: шлях не є текою. Шлях: /home/ugccod/public_html/images/stories/17.09.22
×

Повідомлення

There was a problem rendering your image gallery. Please make sure that the folder you are using in the Simple Image Gallery plugin tags exists and contains valid image files. The plugin could not locate the folder:

На своєму шляху біженки Олена Пенязєва з Одеси пережила біль за втраченим і страждання за свою батьківщину, але й, одночасно, вона відкрила скарб любові, який заклався в ній за весь час її праці в Одеському екзархаті УГКЦ і який отримала також і в Румунській Греко-Католицькій Церкві, що відкрила свої обійми для багатьох українських біженців. Про це вона розповіла в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News.

За даними агентства ООН у справах біженців, з початку російського вторгнення 24 лютого, кордон України на виїзд перетнули понад 9 мільйонів осіб. Серед великої кількості людей, які в перший день війни перетнули кордон України з Румунією, була також пані Олена Пенязєва, голова Катехитичної комісії Одеського екзархату, яка разом зі своїми родичами вирішила покинути Одесу, аби гарантувати безпеку дітям. По дорозі з Румунії до Канади Олена зупинилася на кілька днів у Римі, де завітала до нашої редакції і розповіла про свій досвід.

«Війна, дійсно, зробила те, що не могло зробити ніщо інше», – підкреслила наша співрозмовниця, розповідаючи про те, що півроку вони жили в єпископаті Греко-Католицької Церкви в Ораді (Румунія). «Для мене цей досвід був дуже важливим, – зазначила вона, – тому що я звикла бути частиною церковної спільноти. Мене вразила відкритість Румунської Греко-Католицької Церкви, а зокрема, єпископату в Ораді та єпископа Вірджіла Берчі. Вони радо прийняли нашу родину до себе, і ми жили як одна родина». Олена наголосила, що, власне, окрім соціальної і фінансової підтримки, біженці потребують духовної підтримки.

Триматися разом і надихати, незважаючи на все

«Звісно, що Одеса і Одеський екзархат – це моя батьківщина, і там залишається моє серце і всі мої плани на майбутнє, тому що ми свідомі того, що після війни нас чекає велика пасторальна праця», – додає пані Олена, розповідаючи, що навіть у цей воєнний період Катехитична комісія Одеського екзархату не припиняє своєї діяльності: вони продовжують онлайн навчання катехитів і мають дві групи, одна з яких щойно розпочала третій – останній курс. «Ми стараємося триматися разом, – пояснює вона, – підтримувати одні одних, проводимо онлайн реколекції, для того щоб не втратити зв’язки одні з одними, щоб і надалі надихати, бо тепер надзвичайно важко продовжувати катехитичне служіння в цих обставинах, зокрема, на наших теренах». Голова Катехитичної комісії вказала на важливу роль, яку виконує Одеський Екзарх єпископ Михайло Бубній, демонструючи в цей час війни, що «Одеса – це його дім», і провадячи інтенсивну «молитовну боротьбу за це місто». «На кожній нашій парафії, – розповіла вона, – збирається безліч внутрішньо переселених осіб, і наші священики стали в цей час їхніми найкращими друзями, бо двері наших церков завжди відкриті».

Велике страждання, але й велика любов

«Війна це страшне потрясіння, велика трагедія нашого народу, це те, що ніколи не поверне наше життя до минулого, але в час війни є багато любові», – наголошує наша співрозмовниця, пояснюючи, що вона має на увазі підтримку і великодушність, яку вона побачила як в Румунській Греко-Католицькій Церкві, так і в УГКЦ, а зокрема в Одесі. Довіра до Господа – це те, що, за словами Олени, допомагає їй пережити важкі часи, «надихає і тримає». «Це важкий досвід – підкреслює вона, – але він дає великі можливості для людини набути правдивої довіри до Бога».

Говорити про війну з катехитами

Війна просякла усі сфери життя українського суспільства. Цієї теми неможливо уникнути також і під час формування катехитів. «Аспект війни, – пояснює голова Катехитичної комісії Одеського екзархату, – можна розглядати у перспективі історії ізраїльського народу. Наша мрія, мрія всієї Церкви полягає в тому, аби під час війни люди навернулися. Зі сторінок Старого Завіту знаємо, що коли весь ізраїльський народ ставав перед Богом на коліна і повертався до Бога, і тоді Він повертав їм Своє благословення». В цей час завдання катехизи, на її думку, полягає в тому, аби насамперед, виховувати покору перед Богом і довіру до Нього, здатність до покаяння. Важливо також плекати історичну пам’ять і свідомість, вивчати і передавати іншим «великий пласт історії, який був прихований від нас». «Бо ми мусимо знати нашу історію і бути свідомими нашої гідності, плекати свою мову і пам’ятати про тих героїв, які віддали за нас своє життя. Немає майбутнього без шанування минулого і шанування власних героїв», – підкреслила вона.

Ставлення одеситів до УГКЦ

«Чи в цей час війни змінилося ставлення одеситів до Церкви і зокрема до УГКЦ?» – відповідаючи на це запитання, пані Олена Пенязєва зазначила, що тепер «люди зустрілися з Церквою». «Через гуманітарну допомогу, через жертовну діяльність наших єпископів і священиків, Лицарів Колумба, волонтерів і катехитів, люди побачили правдиве обличчя Церкви», – підкреслила вона, додаючи, що її знайомі, які раніше сприймали Українську Греко-Католицьку Церкву як щось «чуже, не моє», то тепер, коли всі переживають однакову трагедію і бачать конкретні вчинки кожного, відкривається нова перспектива і вони почали висловлювати більше довіри до УГКЦ.

Зустріч з журналістами Радіо Ватикану півроку тому

На початку війни, двоє журналістів Радіо Ватикану – Vatican News вирушили до кордону Румунії з Україною, щоб зібрати свідчення тих, хто тікає від війни. Однією з тих, хто розповів їм свою історію, була Олена, яку тоді разом з її родичами прийняли у францисканському монастирі в Ораді. «Цей був надзвичайно важкий час для всієї моєї родини, – пригадує жінка, – ми постійно плакали, були такі розгублені, дезорієнтовані, ми приїхали без речей, тому що були переконані, що за п'ять днів все закінчиться». Пані Олена каже, що тоді вони були дуже налякані, «це був постійний страх, постійні сльози, жахливе хвилювалися за свою батьківщину». «У мене були панічні атаки, і я не могла їсти, – розповідає вона. – А ці журналісти нас розрадили, для нас це була зустріч з позитивною стороною світу, через розмову з нами вони поділилися з нами своїм мирним життям, вони дали нам можливість виговоритися, поплакати, і це було дуже приємно, бо це була дуже дружня і щира зустріч, яка дала нам велику підтримку».

 

https://www.vaticannews.va

{gallery}stories/17.09.22{/gallery}

Меню

Menu